Стратегічний наратив України: що це таке, чому це має значення і яке відношення має Курський наступ?

Стратегічний наратив має бути цікавий людям, пояснювати, чому та як ми боремося, він має мотивувати нас боротися далі.

Артем Захарченко, Денис Самигін, для "Детектора медіа"

Ми сприймаємо світ через призму історій. Наше уявлення про власне "Я" можна вважати історією про героя, що діє певним чином. Отже, оповідь є ключовим елементом культурного коду як окремої особи, так і людства в цілому. Якщо говорити простіше, то в основі стратегічного наративу, який надихає нас на боротьбу, лежить історія, але вже про країну — як колективного героя, її визначних діячів та ті випробування, іноді смертельні, які вони долають на шляху до нової реальності.

Стратегічний наратив України простими словами можна було б сформулювати так: маленька Україна може перемогти велику Росію завдяки своїй креативності, любові до свободи та підтримці всього цивілізованого світу. Однак це дуже скорочено. А повна версія впродовж війни багаторазово змінювалася, ми починали розповідати про цю війну по-новому, зважаючи на нові події, хоча загальну рамку тримали незмінною.

Стратегічний наратив повинен бути привабливим для людей, пояснюючи, чому і як ми ведемо боротьбу, а також надихати нас продовжувати цю боротьбу. Ця історія складається з безлічі елементів — її можна почути в новинах, у заявах наших офіційних осіб, як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Це оповідь, яка передається і нашими військовими, і звичайними користувачами соціальних мереж, і навіть бабусями, які досі не освоїли соцмережі на своїх телефонах.

Цей наратив є внутрішнім, який українці ділять між собою, підтримуючи одне одного. Однак ми також розповідаємо історію для росіян – як для тих, хто бере участь у війні або підтримує її, так і для тих, хто залишається "поза політикою" або виступає проти путінізму та на боці України.

Наратив на початку війни був чітким і структурованим, але згодом став хаотичним. Приміром, якщо зараз запитати про початок війни, то хтось скаже про героїчну боротьбу проти раптового нападу рашизму, а хтось згадає про Чонгар, "шашлики" та некомпетентну українську владу. Це свідчить про розмиття навіть історії минулих подій, не кажучи вже про теперішні. Тому і потрібен спільний, потужний стратегічний наратив, який стає тією точкою тяжіння, яка утримує історію докупи, дозволяє рухатися разом до спільної картини майбутнього. Це не про диктатуру одного погляду на світ, це про таку захопливу історію, яка робить помітнішими речі, важливі для перемоги.

Стратегічний наратив можна порівняти з задумом штабу під час війни. Хай якими б натренованими, талановитими та мотивованими бійці не були, яку б зброю не мали, але без єдиного командування, замислу армія не може перемогти. Так і в інформаційній війні -- без загального наративу та без стратегії його поширення і зміцнення все розпадається та може стати здобиччю для російського стратегічного наративу "Росія на все має право, а у вас там хаос і бездуховність", який у росіян через досвід безперервних війн Московії досить автоматичний і натренований.

Важливо, щоб стратегічний наратив був захоплюючим, що передбачає його розвиток та здатність викликати емоції. Слідкувати за головним персонажем або групою людей, які виступають як герої історії, повинно бути цікаво та привабливо.

Курська операція — це переломний момент у війні.

Влітку, до початку наступу на Курщину, у нас була ситуація, коли головні герої української історії втрачали увагу аудиторії, наша історія про війну стала багатьом нецікавою.

Були необхідні щонайменше показові символічні зміни у владі, які б допомогли відчути, що у нас усе змінюється на краще, ми розвиваємося, знаходимо нові підходи, нарощуємо ресурси та боремося. Адже коли людина не довіряє владі, як це показує чимало опитувань, то звідки візьметься впевненість у перемозі? Не будемо недооцінювати й ворога -- російські інформаційні впливи залишаються масовими й ефективними, принаймні на тактичному рівні, чого, слава Богу, не скажеш про стратегічну ситуацію.

Наша організація CAT-UA вимірює індекс настроїв українців: це різниця між кількістю дописів у соцмережах із позитивною емоцією та негативною. У липні індекс зашкалював у негатив із показником мінус 17. І хоча навіть із негативом, особливо з гнівом, можна вигравати -- все ж індекс виглядав досить показово.

Отже, операція на Курщині має принаймні один позитивний аспект — вона на деякий час підняла моральний дух наших людей, які перебували в стані суспільної депресії. Цей випадок продемонстрував, що Україна здатна на дії, які змінюють гру, і що рашизм може бути покараний. Хоча пізніше Росія знову обрушила на нас удари ракетами та шахедами, повертаючи негативні настрої, загалом сприйняття нинішніх подій стало більш здоровим, ніж раніше.

Стратегічний наратив формується з основних елементів сюжету, які активно використовуються у драматургії, зокрема в кіносценаріях. У цьому процесі присутній герой зі своїми сильними та слабкими сторонами, а також його прагненнями. Існують також сили, які чинять опір або навіть загрожують йому. Виникає подія, що порушує звичний порядок. Герой повинен знайти спосіб реагувати. Його відповідь на виклик, в свою чергу, призводить до ще більших труднощів, іноді навіть небезпечних. Герой зазнає змін, проходячи трансформації, які стають для нього несподіваними; він може здобути перемогу або зазнати поразки, рухаючись до фінального вирішення. У результаті, його ситуація, а також світ навколо нього, стає назавжди зміненим.

Стійкість інфополя та "засоби логістики" для наративу

Якщо стратегічний наратив -- це ядро, задум штабу, то наша медіасистема -- це логістика. Вона також має розвиватися і змінюватися та не виглядати так, як на початку війни.

Телемарафон "Єдині новини" раніше був дуже важливим як точка єднання нації. Частково він виконує цю роль і зараз, адже небезпека нікуди не поділася. Часом доводиться чути критику про "рожеві окуляри", хоча це не зовсім так. Наприклад, майже кожен випуск новин починається з переліку шкоди, якої завдає ворог цивільним, а часом в ефірі доводиться обговорювати теми на кшталт тієї, чи завдасть Росія ядерного удару.

Суть проблеми полягає в тому, що в Україні важко підтримувати неконкурентоспроможне медіа-середовище. Якщо новини з провідних телеканалів виглядають однаково, глядачі швидко знайдуть альтернативні джерела інформації, такі як YouTube чи Telegram. Коли влада намагається уникнути обговорення чутливих тем, вона лише спонукає їх висвітлення на інших платформах, де це робиться без її контролю і в менш вигідному для неї контексті. В результаті, телеаудиторія також починає зменшуватися.

У сучасних реаліях необхідно переглянути підхід до обговорення проблем у державі, надавши журналістам провідних телеканалів можливість висловлювати свої думки так само відкрито, як це роблять інші медіа. Важливим кроком у цьому процесі могло б стати забезпечення спрощеного доступу до представників влади, які зможуть чітко і доступно донести свою точку зору щодо спірних питань.

При спілкуванні з журналістами важливо усвідомлювати, що обидві задачі під час війни мають однакову вагу: контроль за владою та відповідальність за підтримку нашого стратегічного наративу. Це також стосується і цифрових платформ: в Україні неможливо здійснювати контроль над усіма відомими блогерами та лідерами думок, як це намагаються робити в Росії. Однак варто розглянути можливості для стратегічної співпраці з ними.

Було б чудово, якби в сфері стратегічних комунікацій вдалося знайти спільну мову між різними секторами суспільства – урядом, опозицією, бізнесом та громадськістю. Для всіх них важливо усвідомлювати спільну мету. Наприклад, бізнес активно сприяє ефективній комунікації на рівні держави. Візьмемо, наприклад, компанію ДТЕК, яка зараз повинна впроваджувати комунікаційні стратегії в контексті критично важливої для держави теми енергетики, враховуючи руйнування енергомереж через агресію Росії. Або "Нову пошту" та "Укрпошту", які забезпечують логістичні послуги в небезпечних регіонах, що межують з фронтом, і також активно інформують про свою діяльність. Існують сотні й тисячі інших компаній, які через свою комунікацію підтримують патріотизм і єдність у суспільстві.

Якби всі ці сили змогли ефективно координувати свої зусилля для зміцнення стійкості інформаційного простору, враховуючи інтереси кожного учасника, а також залучивши громадянське суспільство, фактчекерів і журналістів, ми могли б досягти синергії та отримати ресурси, необхідні для тривалої боротьби в інформаційній війні.

Важливо, щоб представники різних середовищ могли між собою спілкуватися на цю тему та доходити спільного результату. У нас є такі організації як, приміром, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Центр протидії дезінформації. Можливо, їм має бути надано більше ресурсів і повноважень для координації як державних органів влади, так і для створення спільних майданчиків із бізнесом та іншими категоріями суспільства для "зрощування" потужного стратегічного наративу через діалог.

Путін -- герой, але є нюанс

До речі, Росію та її лідера можна також розглядати як героя, хоч і злочинного. І як у кіно, часом ми можемо спостерігати за злочинцем і навіть симпатизувати йому. Так і тепер, можливо, дехто зі світових лідерів таких країн як, приміром, Китай, Індія, Бразилія спостерігають за героєм із підсвідомим питанням: цікаво, чи зможе цей дивний зухвалець розкидати усіх "копів"?

Якщо розглядати наратив у контексті оповіді, можна помітити, що існують історії, де торжествує добро, та ті, де панує зло. Не варто вважати, що перебуваючи на стороні добра, ми автоматично забезпечуємо собі перемогу. Історія світу містить безліч прикладів, які свідчать про протилежне. Існує ймовірність, що добро здобуде перемогу лише через кілька десятиліть, коли України вже не буде. Наприклад, у випадку з Гітлером: тисячі євреїв не змогли врятуватися, навіть коли добро в кінцевому підсумку здобуло перемогу.

Пригадується випадок зі спільноти російських толкіністів на початку 2000-х. У певний час серед них з'явилася течія, яка почала виправдовувати Саурона. Вони зображували його ображеним, у багатьох з'явилася віра у правоту Саурона. Мовляв, усі люди, які говорять про світло -- нещирі узурпатори. Та сама історія відбувається з російською пропагандою. Коли вони говорять про те, що нас образили, ми не є погані, нас не зрозуміли... і так далі. Це намагання перевернути з ніг на голову класичну оповідь про добро і зло. Як бачимо, вона також знаходить своїх послідовників і поціновувачів.

Таким чином, щоб здобути перемогу добра, необхідно ще докласти зусиль. У цьому контексті стратегічний наратив може виявитися корисним. Безліч окремих спроб візуалізувати цю ідею в кінцевому підсумку формує єдину "середню" концепцію, яка сприяє розвитку нашого світу.