"Село – моя нова іноземна країна". Як молоді люди вирушають викладати в сільські школи.
Сьогодні в нашій країні святкують День вчителя. Це свято людей, які навчають, підтримують, надихають і дарують енергію. День творців дитячих сердець.
Ці молоді люди вирішують залишити урбаністичні центри та зручні офісні простори, щоб стати педагогами в селищах і містечках, де відчувається гостра нестача фахівців. Вони бачать у цьому можливість підтримати дітей з малих міст, змінювати громади зсередини і стати частиною процесу відновлення освіти в регіонах. Таку ініціативу реалізує громадська організація "Навчай для України" (НДУ). У рамках програми учасники мають можливість викладати улюблені предмети в сільських школах протягом одного або двох років. Ці молоді люди, які не мають педагогічної освіти, прагнуть навчатися, розвиватися та ділитися своїми знаннями з дітьми. Крім того, молоді спеціалісти, які беруть участь у проєкті, отримують матеріальну підтримку: окрім стандартної зарплати вчителя, їм надається стипендія, яка покриває витрати на житло та інші повсякденні потреби.
За сім років у програмі взяли участь понад 80 учасників . Наразі до 38 шкіл прийшли молоді натхненні вчителі. Й це надзвичайно важливо, адже українська освіта переживає надскладні часи й кадровий дефіцит є лише частиною великої кризи. За статистикою НДУ, в Україні менш як 10% учителів мають вік до 30 років.
У цьому році команда проєкту отримала більше 300 заявок на участь у програмі та вибрала 30 учасників, які вже 2 вересня вирушили викладати в громадах Київської, Одеської та Івано-Франківської областей.
Щороку громадська організація "Навчай для України" залучає молодих та обдарованих випускників українських університетів до роботи вчителями в малих громадах нашої країни. "Ми щорічно отримуємо близько 300-500 заявок від кандидатів, які не лише закінчили педагогічні факультети, -- зазначає Оксана Матіяш, голова правління ГО "Навчай для України". -- Серед них є також ті, хто вирішив змінити свою професію, наприклад, з IT, аби підтримати освіту дітей в цей надзвичайно складний час".
Одна з випускниць програми ГО "Навчай для України" -- Наталія Філонова, яка викладала в Гребінківському ліцеї на Київщині українську мову та літературу, зауважує, що участь у програмі -- це колосальний досвід, який по-справжньому змінив її життя. Цей досвід уплинув на її кар'єру: Наталія змогла вступити до аспірантури й увійти до переліку 50 найкращих учителів України за версією Global Teacher Prize.
"Для мене було важливо не просто навчити своїх учнів шкільних предметів, а прищепити їм любов до рідної мови, розуміння важливості нею говорити, відчуття того, що все українське справді круте, модне, цікаве й захопливе, -- поділилася Наталія Філонова. -- Ще коли я навчалася в університеті, була вихованкою в "Пласті", помітила, як "просідає" патріотичне виховання серед дітей та підлітків. Тому на уроках я прагнула зробити все можливе, щоб це "просідання" нівелювати".
Інша учасниця проєкту, Олена Гаврилюк, яка є фахівчинею в галузі ІТ, а нині викладає математику в Блиставицькій загальноосвітній школі на Київщині, розповідає про свої мотиви взяти участь у проєкті: "Протягом останніх чотирьох років я працювала Front-End Engineer в одній з провідних IT-компаній. Мене втомила ідея ідеальної віддаленої роботи з дому, і я вирішила зробити тривалу паузу у своїй кар'єрі. Це було нестерпно – сидіти в чотирьох стінах і виконувати завдання, результати яких залишаються невидимими, адже вони або взагалі відсутні, або знаходяться десь далеко, на іншому континенті. Тож я почала думати, чим могла б зайнятися, щоб принести користь суспільству в цей час. Щодо закордонних можливостей – мене це не приваблює. Я багато подорожувала Європою, але бажання залишитися там надовго у мене не виникало. Хоча вважається, що там вищий рівень життя, для мене це місце здається чужим, і я не маю бажання починати все з нуля."
Дарія Яструб, вчителька української мови та літератури в Хотянівській загальноосвітній школі Вишгородської міської ради на Київщині, народилася і виросла в маленькому селищі Херсонської області. Свою освіту вона здобула в Національному університеті "Києво-Могилянська академія". Під час навчання в університеті Дарія вважала, що всі важливі соціальні зміни відбуваються в містах, зокрема в столиці. Проте з часом вона усвідомила, що реформи потрібно впроваджувати спочатку на місцевому рівні, з сіл. Адже зміни в сільських районах відбуваються повільно, а саме там ростуть діти, які в майбутньому вплинуть на розвиток країни і потребують якісної освіти та уваги.
Вчитель інформатики Дмитро Дем'яненко з Олександрівської загальноосвітньої школи в Одеській області успішно завершив магістратуру в Польщі, спеціалізуючись на "економічних системах" в університеті Марії Склодовської-Кюрі в Любліні. Він пояснює своє рішення взяти участь у цьому проєкті прагненням сприяти українській молоді у здобутті якісних знань, незалежно від їх місця проживання та умов життя.
"В цілому, моя мотивація базується на запитанні: хто ще, якщо не я? -- ділиться Дмитро. -- Я навчався і жив у Польщі, повернувшись додому на початку пандемії. Залишився в країні, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Тепер моя найбільша мета – це розвиток української молоді та виховання тих, хто творитиме майбутнє нашої країни." Хлопець відкриває, що завжди прагнув відвідати Одещину, адже цей край для нього був чимось далеким, але водночас надзвичайно цікавим. Нині він щасливий бути тут, де поруч море, природа та спокій від міської суєти.
Учасники проєкту з великим натхненням і мотивацією поїхали до сільських шкіл, але, звісно, їм довелося стикнутись і з викликами. Як особистими (адаптуватися до нового місця проживання, нового фаху), так і з побутовими, що виникли у зв'язку з переїздом.
Олена Гаврилюк пригадує: "Школу мені запропонувала команда ГО "Навчай для України". Я могла відмовитися й попросити підібрати іншу, але мене все влаштувало. Перед початком було страшно. Я часто відчуваю страх перед невідомим, а в школі для мене все було невідомим із учительської перспективи. Як часто буває з ірраціональними страхами, вони виявилися безпідставними. Інших очікувань я намагалася не будувати. Мені подобається моя школа, колектив і діти". Викликом для Олени став і пошук житла. Вона живе з колегою та її донькою в спільній кімнаті. "Напевно, це головна відмінність від мого міського життя, -- розповідає дівчина. -- Переважно це плюс, бо є велика підтримка та веселощі, але здається, що на якомусь етапі нам може захотітися більше усамітнення. Тут повільніший темп життя. Звісно, все також рухається, але не так швидко й виснажливо, як у місті. Мені тут дуже подобаються свіже повітря, близькість до природи, відсутність високих будівель, а ще те, що нам приносять фрукти та овочі із саду та городу".
Наталія Філонова зазначає, що в Гребінках, куди вона вирушила викладати, виникли труднощі з орендою кімнати, адже кількість доступних для оренди житлових приміщень була вкрай обмежена. Проте, адміністрація школи та місцеві органи влади прийшли їй на допомогу.
Для Олени Гаврилюк найбільшим викликом стало зацікавлення учнів. "У деяких дітей, здається, встановлено режим "я не хочу знати" і "не турбуйте мене", -- згадує вона. -- Крім того, у мене є чотири різні класи, оскільки в нашій школі немає паралельних груп. Це означає, що щотижня мені потрібно підготувати 18 оригінальних уроків. Важко увійти в такий ритм, але я впевнена, що незабаром звикну і навчуся ефективно управляти своїм часом".
Учасники програми отримали можливість на власні очі побачити ті виклики, з якими стикаються сільські навчальні заклади та їхні педагоги. "Школа, в якій я працюю, має свою унікальність, -- ділиться Дарія Яструб. -- Вона розрахована на 100 учнів, але насправді тут навчаються понад 300, тому заняття проходять у дві зміни. Наявні приміщення не відповідають потребам: класів катастрофічно не вистачає. Діти займають буквально кожен куточок, зокрема, навіть у тих місцях, де зазвичай вішали верхній одяг. Туди поставили лавку, і вона стала парту. Наприклад, у дев'ятому класі, який займає надзвичайно тісний кабінет, навчається 16 учнів, і один із них змушений сидіти на додатковому стільці біля вішалки. Але це не заважає йому активно брати участь у навчальному процесі".
Проте, незважаючи на всі виклики та труднощі, учасники отримали винятково позитивний досвід. "Я спочатку думав, що прийду в школу, де не буде підтримки ініціатив, і ніхто не матиме бажання щось змінювати. Але реальність виявилася зовсім іншою", — зізнається Дмитро Дем'яненко. "У мене чудова школа з відмінними викладачами, і це дійсно надихає на дії, зміни та вдосконалення". Разом з іншими учнями вони вже організували пластовий гурток, а Дмитро проводить заняття, присвячені профорієнтації.
Включення в ініціативу ГО "Навчай для України" є значущим як для нашої країни, так і для кожного учасника. Це не лише можливість здобути цінний досвід, але й шанс переосмислити власні життєві цілі та плани.
Олена Гаврилюк ділиться, що завдяки цій програмі вона стала більше впевненим у спілкуванні з учнями і почала краще їх розуміти. Вона вважає, що школам необхідні педагоги, які здатні зацікавити дітей, забезпечити їм якісну освіту та навчити важливим сучасним навичкам.
Дмитро Дем'яненко, завдяки своєму залученню до проєкту, відкрив для себе справжнє покликання: "Я прагну продовжити свою кар'єру вчителя, -- ділиться Дмитро. -- Спершу мені було страшно, але зараз я усвідомлюю, що це те, чим я хочу займатися, і це приносить мені неймовірне задоволення. Також у мене є амбіції продовжити навчання в аспірантурі, адже я мрію отримати ступінь доктора філософії".
Програма "Навчай для України" продовжує свою діяльність, і ми щиро запрошуємо усіх бажаючих приєднатися до нас. Ви можете зробити це вже сьогодні, перейшовши за реєстраційним посиланням.
