Чому під час війни Україна втрачає мільярди доларів інвестицій: які фактори, окрім конфлікту, стримують розвиток національного агропромислового комплексу.

Чимало "копій" було зламано 2022 року навколо "зернового коридору" з України, але мільярди доларів агроекспорту підтвердили його важливість, особливо під час війни. Так, 2023-го року з 36 млрд дол. українського експорту на продаж продовольства припало 22,1 млрд дол., агросектор не лише наповнює державний бюджет за рахунок податків. Він дає роботу українцям та показує інвесторам -- попри війну працювати в Україні не лише можна, а й вигідно. "ФАКТИ" розбиралися в тому, які справи з інвестиціями в АПК України, чи можна на цьому заробити і які проблеми в головному секторі економіки, який став фактично основним "годувальником" держбюджету.

У 2023 році іноземні інвестори вклали в українську економіку 4,25 мільярда доларів. Це на 50% менше, ніж у мирному 2021 році, але майже в чотири рази більше, ніж у 2022 році. В умовах, коли країна вже більше 2,5 років переживає активну фазу війни, такі результати можна вважати досить позитивними.

Однак справа не обмежується лише статистичними показниками, адже також враховується думка експертів, що ускладнює загальну картину.

Згідно з даними дослідження, проведеного Європейською Бізнес-Асоціацією (ЄБА), індекс інвестиційної привабливості України у 2023 році знизився з 2,48 до 2,44 балів з можливих 5. Проте, найважливішим залишається те, що 84% респондентів серед топменеджерів українських компаній вважають інвестиційний клімат в Україні несприятливим. Водночас, ЄБА зазначає, що зростає число тих, хто бачить вигоду в інвестуванні в Україну — 32% проти 17% у 2022 році, а більше половини опитаних не мають наміру покидати вітчизняну економіку.

Згідно з опитуванням, 48% керівників компаній вважають, що інвестиційний клімат у 2023 році погіршився, тоді як лише 13% відзначили його покращення. Аналогічні оптимістичні прогнози щодо 2024 року висловили 14% респондентів.

7,6% - такий приріст за даними Держстату ВВП України за підсумками 2023 року дав агросектор України. Для порівняння -- це в 1,5 раза більше, ніж середнє зростання ВВП з економіки (5,3%), і нижче за зростання будівництва (+24.6%), переробної промисловості (13,8%), ІТ та телеком-послуг (+12) 9%). Але водночас це надходження 22,1 млрд дол. з 36 млрд дол. всього українського експорту -- 61%, що говорить про високу ліквідність агросектору в Україні. По суті, в сучасній українській економіці це найнадійніший спосіб отримання іноземної валюти.

Попри безсумнівні переваги аграрно-промислового комплексу, згідно з даними Національного банку України, агросектор залучив лише близько 350 мільйонів доларів прямих іноземних інвестицій. Це свідчить про те, що іноземні інвестори наразі віддають перевагу іншим галузям економіки, залишаючи аграрний бізнес на розсуд українського великого капіталу. Існує безліч причин для такого підходу, оскільки, незважаючи на очевидні вигоди, аграрний сектор в Україні стикається з низкою серйозних викликів.

Проблеми, з якими стикаються українські та іноземні інвестори, можна умовно розділити на дві категорії: ті, що виникають внаслідок війни, та постійні виклики. Проте іноземні інвестори мають також одну специфічну проблему, яка характерна тільки для них.

Отже, український агробізнес стикається з однією з найважливіших проблем — логістикою. Незважаючи на те, що в 2024 році кількість обстрілів портової інфраструктури "зернового коридору" та елеваторів дещо зменшилася, витрати на логістику не стали нижчими. Виробники прямо пов'язують зниження експорту борошна з високими логістичними витратами, що робить транспортування автомобільним і залізничним транспортом економічно недоцільним. У жовтні "Укрзалізниця" планує підвищити орендну плату за муковози на 100 гривень, довівши її до 1650 гривень за добу. Хоча наразі вартість оренди зерновозів знижується, "УЗ" розглядає можливість підвищення тарифів на перевезення зерна.

Як наслідок високих витрат, які завжди зростають під час війни, АПК не вистачає оборотних коштів, інакше кажучи грошей, а кредитування в умовах бойових дій обходиться дорожче, ніж у мирне. В результаті Нацкомісія з питань цінних паперів та фондового ринку анонсує набрання чинності законом України "Про аграрні ноти" -- цінні "папери" в електронному вигляді, які будуть прирівняні до облігацій і ними можна буде здійснювати фінансові операції.

Є політичні ризики, на кшталт протестів польських фермерів проти імпорту до їхньої країни українського зерна, який хоч і припинився, але від "рецидиву" ніхто не застрахований.

Головною перешкодою для іноземних інвесторів є те, що українське законодавство забороняє продаж земельних ділянок громадянам інших країн. Єдиним способом обійти цю заборону є придбання частки в українській компанії. З 2024 року юридичним особам в Україні стало можливим купувати до 10 тисяч гектарів сільгоспугідь. Проте, ніхто не заперечує можливість оренди земель, і саме так функціонує український агробізнес.

Проте виникає інша проблема — захист прав іноземних інвесторів на їхню частку в агрокомпаніях. У своєму дослідженні Європейська бізнес-асоціація вказує на основні загрози для інвестиційного клімату в Україні, серед яких є війна, корупція та недосконала судова система. Спеціальний представник США з питань відновлення України, Пенні Пріцкер, підкреслила, що українська корупція залишається однією з ключових перешкод для залучення інвестицій з американської сторони.

Корупція зазвичай пов'язується з неправомірними вчинками представників влади, і основні зусилля в її подоланні зосереджені на цьому аспекті. Проте в будь-якій системі, де існують владні повноваження та спеціальні привілеї, завжди виникає ризик особистої вигоди через зловживання. Чим далі від центру влади перебувають вигодонабувачі, тим більше шансів на корупційні дії та вищий рівень ймовірності їх реалізації. Корпоративна корупція також проявляється в багатьох формах, вражає своєю винахідливістю і завдає значної шкоди.

Прикладів сумнівних, а то й прямо корупційних оборудок в українському АПК, на жаль, вистачає, розглянемо -- як, чому це відбувається і як впливає на інвесторів, на прикладі однієї з них.

У травні 2024 року міжнародний інвестор у сільськогосподарському секторі України, всесвітньо відомий агротрейдер Viterra, завершив угоду на придбання ТОВ "Пеньківський ЗПК", заплативши за нього 8 мільйонів доларів. Ця угода викликала значний інтерес серед ЗМІ та експертів з ряду причин:

Згідно з відкритими даними, колишній власник, отримавши контроль над елеватором, не надто розумів, навіщо він йому потрібен -- створивши у 2020 році ТОВ "Пеньківський ЗПК", він так і не зумів налагодити його роботу. Щобільше, судячи зі звітності, замість свого прямого завдання -- зберігання зерна, елеватор простоював, а через компанію могли прокручуватися якісь незрозумілі схеми. Так, з 4 млн грн виручки за 2021-й рік чистий прибуток склав лише 16 000 гривень, а на 20 900 гривень доходу у 2022-му чистий прибуток був 2100 гривень, а 2023-го на 215 тисяч гривень доходу припали 75 млн грн збитків.

Проте такі дії не повинні викликати подив, адже компанія ТОВ "Пеньківський ЗПК" належала одеському адвокату Олександру Кіфаку. З 2014 року в медіа обговорювалися його зв'язки з скандально відомим колишнім народним депутатом Юрієм Іванющенком, більш відомим як "Юра Єнакіївський", якого підозрюють у кримінальних діях та співпраці з росією.

Проте всі ці аспекти стали особливо очевидними, коли стало відомо, що угода вартувала Viterra 8 мільйонів доларів, що ще більше перевищує ціну до початку війни. Як це могло статися? Можливо, "фактор" попереднього власника та корпоративна корупція зіграли свою роль.

"Заплативши ціну вище за ринкову, український менеджмент Viterra, ймовірно, також переслідує власні інтереси особливо, враховуючи процес об'єднання з компанією Bunge (Bunge Limited, американська агропромислова компанія. -- Ред.). Так часто буває в процесі злиття двох великих гравців на ринку, коли компанії намагаються швидко закривати угоди, а фінансовий контроль може бути ослаблений масштабами процесу. Підвищена вартість елеватора може бути результатом такої схеми, коли ціна активів штучно завищується для особистої вигоди. Копійки для великих компаній та приємне надбання для "слабких людей", -- висловив припущення про корпоративну корупцію, тобто з керівництва компанії-покупця, економічний експерт Євген Магда.

Однак варто визнати заслуги Viterra — компанія не скасувала угоду та не змінила своє рішення стосовно злиття з Bunge Limited, як це зробила остання, а прагне продовжувати свою діяльність в Україні.

Представники компанії повідомили "ФАКТАМ", що після придбання Пеньківського ЗПК, підприємство розпочало свою діяльність і вже встигло прийняти на зберігання 6 тонн нового врожаю зерна. Це створює нові робочі місця в регіоні та забезпечує надходження податків до бюджету, зокрема близько 5 мільйонів гривень щорічно до державної скарбниці. Крім того, компанія не стала осторонь інвестицій: було закуплено два генератори потужністю по 400 кіловат і близько 200 рухомих вагонів та зерновозів. В результаті функціонують дві сушарки, що дозволяє сушити до 1000 тонн зерна за добу, а також відвантажувати 3500 тонн протягом двох діб і обробляти до 54 залізничних вагонів за 40 годин.

Усі ці ресурси виявляться корисними в майбутній роботі з урожаєм 2024 року, який оцінюється приблизно у 61 мільйон тонн. Варто зазначити, що компанія Viterra здійснює експорт близько 62 мільйонів тонн сільськогосподарської продукції на глобальному рівні, а її стратегічний план передбачає значні інвестиції в розширення складських потужностей.

Все це особливо помітно на тлі значно менш райдужних новин низки інших українських агрохолдингів. Так, у групі компаній PROMETEY заявили про закриття 3 своїх елеваторів з 28, тобто 10%, ймовірно, приблизно така ж частка припаде на звільнення працівників компанії, яких налічується 1200 осіб.

В агрохолдингу "Агропросперіс" нарікали на збитковість елеваторів і заявили, що будувати чи купувати нові не будуть.

На цьому тлі Viterra, яка не лише придбала новий елеватор за завищеною вартістю, ймовірно, через корупційні схеми, але й активно інвестує в його розвиток, виглядає практично як "виняток" у вітчизняному агропромисловому комплексі.

Безумовно, Viterra могла мати серйозні наміри щодо розвитку свого бізнесу в Україні. Однак питання в тому, чи український топменеджмент поділяє ці наміри на тлі турбулентності, яка неминуче постає перед об'єднанням з Bunge? Угода виглядає "героїчно", адже компанія інвестує в українську економіку під час війни. Проте справжня ефективність цих інвестицій викликає питання. Це питання не лише фінансової логіки, а й довіри до мотивів задіяних сторін.

Головною проблемою таких ситуацій є те, що спірні рішення деяких провідних компаній на ринку, які на перший погляд виглядають привабливими, можуть насправді негативно впливати на інвестиційний клімат країни і підривати довіру до всього аграрного сектора. Це, в свою чергу, може відштовхувати потенційних інвесторів через високі ризики, пов'язані з корупційними схемами та непрозорими операціями.

Як пояснив "ФАКТАМ" економічний експерт Борис Кушнірук, ситуація в українському агросекторі по-своєму специфічна. Так, з одного боку, завдяки родючим ґрунтам та їх великим площам Україна є однією з провідних аграрних країн та виробників продовольства у світі. З іншого -- це не позбавляє АПК маси проблем.

На думку фахівця, уряд неадекватно оцінює національні інтереси України в контексті земельної політики, що змушує країну залишатися лише постачальником сировини на міжнародному ринку.

На мою думку, в Україні слід дозволити продаж землі лише тим, хто фактично проживає і працює на цій землі — тобто фермерам, і в межах до 300 гектарів, за умови наявності організації для переробки вирощеної продукції. Великі компанії можуть отримувати землю в оренду. Це сприятиме розвитку переробної промисловості аграрної продукції та заохочуватиме людей залишатися та працювати в селах. Наразі існує чимало випадків, коли обробкою земель займаються особи з інших регіонів, адже місцеві жителі не проживають там. – зазначає експерт.

Експерт зазначив, що для інвесторів в Україні, особливо для тих, хто приїжджає з-за кордону, існує суттєва загроза рейдерських захоплень, які можуть вразити будь-яку сферу діяльності в країні.

Борис Кушнірук підкреслив, що одним з основних ризиків для агропромислового комплексу є корупційні схеми, пов'язані з податком на додану вартість (ПДВ). За його словами, деякі агрокомпанії отримують компенсацію при експорті практично миттєво, тоді як інші змушені чекати на відшкодування протягом тривалого часу.

"ПДВ давно потребує реформування, щоб враховувалися інтереси підприємств. Так, якщо підприємство займається виробництвом та завозить напівфабрикати чи сировину, воно сплачує ПДВ, і для стимулювання саме виробничих галузей слід відстрочити термін його сплати, скажімо, від 90 днів до 2 років. При експорті, зокрема агропродукції, ПДВ держава повертає підприємству, і тут високі корупційні ризики, за яких компанії отримують гроші у різний час. Тут слід встановити єдиний та зрозумілий для всіх термін відшкодування податку, наприклад, після складання фінансового звіту", -- наголошує співрозмовник "ФАКТІВ".

Борис Кушнірук визнає, що цим підприємства можуть отримати труднощі з оборотними коштами, зате мінімізуються корупційні ризики і всі знаходяться в рівних умовах.

Приклад Viterra демонструє, що іноземні інвестори в Україні, навіть ті, які вже давно працюють на місцевому ринку, стикаються з різноманітними ризиками. За інформацією спеціалізованих медіа, ці виклики не зупиняють іноземний бізнес. Головне, щоб у випадку виникнення складних ситуацій держава надавала підтримку інвесторам. Тоді навіть численні удари по зерносховищах і портовій інфраструктурі не завадять компаніям, подібним до Viterra, продовжувати інвестувати в Україну.