З "Буковелю" на передову: айтішник Дмитро Старченко виконує обов'язки командира мінометного підрозділу.

Дмитро Старченко, киянин та успішний IT-спеціаліст, зустрів повномасштабне вторгнення разом із сім'єю на курорті "Буковель". Напередодні вони вирушили на відпочинок. Дмитро розмістив своїх близьких у Прикарпатті, а сам вирушив до військкомату. Згодом його призвали до Національної гвардії, де він обійняв посаду командира мінометного взводу 50-го полку на честь Семена Височана, повідомляє видання "Репортер".

Там ти все зрозумієш.

Військкомат одразу направив мене до Національної гвардії, - розповідає Дмитро. - Мені надали лише дві години на підготовку, і, зізнаюся, у мене був певний страх, адже я мав лише військову кафедру. Я запропонував: "Можливо, я піду служити як звичайний солдат?" У відповідь на мене подивились, усміхнулись і сказали: "Вперед, там сам розберешся." І в принципі, так все й сталося.

Дмитро став командиром взводу стрілецької роти, потім їхня рота поїхала на навчання по мінометах і стали мінометною батареєю. Тепер Старченко - командир взводу в мінометній батареї, має позивний "Піксель".

Зазначають, що мінометники демонструють відмінні результати, адже всі вони з самого початку на місці.

"На початку війни ми всі стали добровольцями, і тепер, після трьох років спільної роботи, ми добре знаємо одне одного, - ділиться Дмитро Старченко. - У нашій команді є айтішники, будівельники та автослюсарі. Кожен з нас має високу кваліфікацію. Якщо виникає необхідність щось виконати, ми завжди знайдемо спосіб це реалізувати."

Згідно з Дмитром, успіхи команди зумовлені їхнім злагодженим колективом. Усі члени групи мають чітке розуміння своїх ролей. Як наслідок, коли виникає потреба в ремонті техніки, наприклад, міномета, вони завжди знаходять рішення.

Обчислюють десь на небесах.

Перший виїзд відбувся в околицях Серебрянського лісу. Вони зазначали, що це було нелегко, оскільки не мали практичного бойового досвіду.

Це нам дуже пощастило, що ми міняли батальйон "Донбас", їхніх мінометників, - розповідає Дмитро Старченко. - Там вже досвідчені хлопці й вони нам дуже допомогли. Розказали, показали й підказали багато. Ми стріляли точно, ліквідували мало, треба ще.

Дмитро зазначає, що точно не може сказати, скільки цілей було уражено, адже мінометники не мають можливості бачити все. Вони спостерігають лише за окремими моментами, коли є можливість трансляції. За його словами, підрахунок ведеться десь на вищому рівні.

Перший знищений ворожий агрегат - це була справжня ейфорія, - ділиться враженнями "Піксель". - Ворог зібрався в одному місці, і точний розрахунок "Художника" вразив усіх. Влучили просто чудово! Відчуття були надзвичайно приємними, з'явилося бажання продовжувати, знову і знову.

На початкових етапах справи йшли найскладніше, зокрема через нестачу боєприпасів, які виявилися критично недостатніми.

Тому БК, БК і ще раз БК, - говорить Дмитро. - Якби воно було, було б набагато легше піхоті. Якщо йдуть штурми, ми це бачимо на екранах, ну і стараємося максимально розбити ту групу, яка на наших йде. Або відслідковуємо, де вони, де у них місця пересадки, де в них скупчення автомобілів, живої сили. І тоді до контакту ми їх стараємося розбити максимально, наскільки це вдається. Наша піхота впевнена у нас, а ми в них. Так і працюємо.

Потрібна заміна

Досвід у сфері IT виявився корисним, оскільки багато аспектів роботи з технікою та комп'ютерами, а також знання програмного забезпечення і його функціонування, стали в нагоді. Крім того, командир зобов'язаний бути на одній хвилі зі своїми підлеглими.

Для того щоб завоювати довіру, командир повинен бути поруч зі своїми підлеглими, - переконаний Дмитро. - Головна риса командира полягає в тому, щоб дбати про свій особовий склад. Тоді хлопці будуть більш відповідально ставитися до своїх обов'язків і готові виконувати навіть більше, ніж потрібно. Хоча іноді необхідно проявляти й суворість, адже ситуації бувають різні.

Рідні Дмитра три місяці пожили на Прикарпатті й повернулися до Києва. Як тільки була можливість, то приїздили навідувати. У Дмитра двоє донечок - п'ять і вісім років. Йому їх дуже не вистачає, а їм тата.

Коли бачиш багато чоловіків призивного віку, які не задіяні, а ми вже тут третій рік, воно трохи шкребе, - каже Старченко. - Хотілося б якоїсь ротації. Ми розуміємо, що, поки війна, ми нікуди не дінемося, що все одно доведеться працювати. Та я бачу і по хлопцях, бо втома є. Ми один одного підбадьорюємо, жартуємо, але було б добре, щоб була якась заміна, щоб якийсь час хлопці побули вдома.

Дмитро підкреслює, що важливо усвідомити: війна не припиниться сама по собі. Усі повинні бути залучені та вкласти максимум зусиль, щоб вона завершилася, і завершилася так, як це потрібно нам.

Треба думати, не тільки про себе, а й про свою країну, - каже Дмитро Старченко. - Думати і щось робити для того.