Військовослужбовці ЗСУ відкрито поділилися інформацією про особливу зброю та її переваги в порівнянні з радянськими моделями.
Безліч поранених бійців на Курщині зобов'язані своїм порятунком екіпажам Stryker.
Після завершення Курської операції Російська Федерація втратила контроль над приблизно тисячею квадратних кілометрів своєї території. Частина резервних військ, які були розташовані за державним кордоном для підсилення сил у Харківській області, тепер перенесені до Курська. Це відкриває можливості для українських сил, які змогли просунутись у напрямку Вовчанська. Проте, як саме розвиватиметься ситуація далі, поки залишається невідомим.
Цю інформацію висвітлює кореспондент Андрій Цаплієнко у своєму репортажі.
Кореспондент ТСН зазначає, що успіх Курської операції на першому етапі, не в останню чергу, забезпечила новітня західна техніка. Зокрема БТР Stryker, які дали нашим десантникам перевагу в мобільності над росіянами. ТСН підтримує збір для десантників 80-ої бригади, які на Stryker воюють в Курській області. Задонатити на дрони та РЕБ їм можна за QR-кодом:
"БТР Stryker з США. Цей тип військової техніки демонструє свою ефективність та успішність, особливо в контексті української війни. Якщо б десантники 80-ї бригади мали на озброєнні лише радянські БТР-80, то, безсумнівно, результати Курської операції були б значно менш вражаючими", - зазначає Андрій Цаплієнко.
Гарантовано захистити десант від атак, оперативно доставити його до визначеного місця та здійснити висадку раптово для противника – саме ці характеристики Stryker виявилися незамінними під час штурму російських позицій у Курській області.
"На Курській операції наші хлопці прибули на техніці, і там зустрілися з позиціями росіян. Поки десант висаджувався, вони забезпечували повний вогневий контроль на посадці, так що ніхто не зміг вийти," - розповідає "Солодкий", головний сержант взводу 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.
Багато воїнів, котрі отримали поранення на Курщині, зобов'язані своїм порятунком екіпажам Stryker з галицької бригади.
"Наші сім "трьохсотих". Завдання ризиковане. Потрібно вирушати, потрібно забрати людей. Ми швидко проїхали через поле. Відкрили рампу, і вони швидко завантажилися. Всі в порядку, живі і здорові", - ділиться "Захар", старший водій 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.
"Можливо, цей віз Stryker врятував нас. Тільки-но ми заїхали на переправу, як три снаряди 120 мм впали всього за п’ять метрів від нашої машини. Це дійсно врятувало життя водію, екіпажу та десанту", - ділиться своїми враженнями "Солодкий", головний сержант взводу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Одноразові керамічні панелі, що використовуються для обшивки Stryker, є досить затратними, проте завдяки цій додатковій захисту екіпаж та штурмовики здатні не переживати за осколки.
"Керамічна броня також забезпечує захист металу, який має свої особливості, відмінні від БТР-80", - зазначає "Валентин", старший водій 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.
"Міни вибухали на відстані 15-20 метрів від Stryker'а, але я навіть не звернув на це уваги. Лише відчував, як щось шурхотить по броні," - розповідає "Тур", старший водій 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.
На початку двохтисячних американці вирішили, що їм потрібно створити мобільні штурмові бригади на колісних БТРах. Для цього якнайкраще підходила швейцарська машина "Піранья", а, вірніше, її канадська копія "ЛАВ-3".
Ліцензійна версія виявилася настільки вдалою, що США, під маркою Stryker, розпочали виробництво цілих одинадцяти модифікацій цієї бойової машини. Завдяки своїй універсальності та можливості оснащення різноманітним озброєнням, американські військові дали їй прізвисько "швейцарський ніж". Проте українським десантникам з "вісімдесятки" дісталася лише одна версія цього "ножа" — важкий кулемет Browning 2.
"Безвідказний, можна сказати. Навіть, якщо заклинив, утикання дуже легко устраняється", - каже "Солодкий", головний сержант взводу 80-ої ОДШБр.
Кулемет, оснащений камерою з прицілом, перетворився на надзвичайно ефективний засіб ураження. Навідник, перебуваючи в кабіні машини, веде вогонь по супротивнику. Щоб зробити БТР менш вразливим для ворога, бойовий модуль під час десантування активує димову завісу, що значно ускладнює ворожу стрільбу.
"Вони створюють димову завісу, щоб забезпечити швидке зосередження групи. Це в основному димові шахти, які генерують ці димові завіси", - зазначає "Валентин", старший водій 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Усе тут створено з метою забезпечення виживання екіпажу та десанту. Єдиною проблемою Stryker є їх недостатня кількість у нашому розпорядженні.
"Посада механіка-водія насправді відображає ставлення розробників до військових. Незважаючи на велику кількість датчиків і перемикачів навколо, все досить зрозуміло. Це дуже зручно. Можна легко налаштувати висоту сидіння та відстань до педалей. Щоб запустити двигун, достатньо одного руху. Трохи газу, і все готово. Але найважливіше, що з цього місця можна швидше вийти на випадок, якщо БТР, не дай Боже, буде підбитий, ніж з радянського чи російського автомобіля," - зазначає Андрій Цаплієнко.
Троє з чотирьох десантників, які отримали можливість випробувати переваги Stryker у справжніх бойових умовах, ще зовсім нещодавно навіть не уявляли, що їм доведеться на американських БТРах штурмувати лісисті території на Курщині.
Сьогодні ці вчорашні цивільні змушують росіян відступати на власній, російській, території. Але щоб завтра не довелось відступати нашій армії, десантникам вже зараз потрібне підкріплення. І більше озброєння від союзників. Адже якщо збільшити кількість ось такої техніки, яка дає впевненість на полі бою, то є шанс, що в деяких українців явно поменшає страху перед перспективою вдягнути однострій.
