Святилище Перуна на території Міністерства закордонних справ та легендарний порт: які шокуючі таємниці приховує підземний Київ.

Під Поштовою площею в Києві археологи знайшли залишки стародавнього міста - дерев'яні вулиці, будівлі й предмети побуту часів Київської Русі. Ці знахідки показують, як виглядав Київ понад тисячу років тому, коли він був великим торговим портом на Дніпрі.

Ця територія перетворилася на арену конфлікту: забудовники мріяли перетворити її на торговий комплекс, проте археологічні відкриття викликали масові протести. Активісти, історики та небайдужі мешканці Києва об'єднали зусилля, аби зберегти цю неповторну пам'ятку та заснувати в її межах музей.

Як відкриття під Поштовою площею пов'язане з історією хрещення Київської Русі, середньовічними торговими маршрутами та які історичні артефакти виявили археологи, дізналася кореспондентка Gazeta.ua.

НА ЗАВАДІ СТАВ МАЙДАН

Сходами із дощечок і камʼяних плит спускаємося пагорбом за церквою Різдва Христового. Разом зі співзасновницею Музею однієї нації на Поштовій площі й мистецтвознавицею Ольгою Рутковською опиняємося у місці, яке колись було котлованом.

— Цей хрест не без причини тут стоїть, — сказала Ольга, щільніше загортаючись у своє сіре пальто, намагаючись захиститися від холодного вітру. Вона вказала на залізний хрест, що височіє перед входом до підземної частини музею. — Ми насправді знаходимося на дні давньої річки, яка текла з гір і проходила через це місце. Ось цей схил із фунікулером — це точно те місце, куди тягли Перуна (язичницького бога, якого в IX-X століттях у Київській Русі вважали володарем неба та покровителем князів — Gazeta.ua). А святилище Перуна розташовувалося там, де сьогодні стоїть Міністерство закордонних справ. Це місце тісно пов'язане з хрещенням Русі та давнім портом, який існував у Київській Русі. Справжні матеріальні докази його існування були знайдені саме тут.

Над нами панує Поштова площа. Бетонні колони та ворота, що ведуть до підземної частини музею, прикрашені зображеннями видатних релігійних і історичних особистостей.

Археологічні розкопки в цьому місці стартували не відразу, зазначає Рутковська.

- Історія перетворення цього місця починається в 2005 році, - веде далі мистецтвознавиця. - Тоді Київ ухвалив рішення про реконструкцію Поштової площі. Проте ці пропозиції постійно змінювалися і проєкт ніяк не могли затвердити. Лише у 2012 році було вирішено зосередитися на реконструкції транспортної розв'язки, а не самої площі. Так виникла ідея збудувати підземний торговий центр.

Планувалося, що на початку 2014 року на Поштовій площі з'явиться двоповерховий комплекс. Для цього вже розпочали підготовчі роботи, зокрема викопали котлован під забудову.

У 2012 році з'явилось нове формулювання – "реконструкція транспортної розв'язки", що означало відмову від облаштування площі. Відтак, розпочали будівництво мостового переходу та тунелю біля річкового вокзалу. Проте ідея використання прилеглої території залишилась актуальною. Однак, реалізація проекту відбувалася за методами, характерними для епохи Януковича. В результаті було ухвалено рішення про будівництво підземного торговельного комплексу, хоча територія для цього не була виділена. Згодом до проекту реконструкції транспортної розв'язки додали другу чергу, і було оголошено конкурс на залучення інвестора, який пройшов досить оперативно.

Відповідно до вимог законодавства, кожен великий будівельний проєкт у центрі Києва повинен супроводжуватися наглядом археологів. Але вперше вони опинилися тут лише у 2014 році.

- І Майдан, і Революція Гідності вплинули на ситуацію, - зазначає Ольга. - Ставлення до законодавчих норм трохи змінилося. Ще під час прокладання метро на Подолі знали про багаті археологічні шари цього регіону. Проте в радянські часи можливості для їх детального дослідження були значно обмежені.

У 2014 році, під час археологічних розкопок, виявили під Поштовою площею стародавні дерев'яні вулиці, залишки мощення та фундаменти споруд, що датуються X-XII століттями. Завдяки унікальним умовам ґрунту та високій вологості, дерев'яні елементи збереглися у чудовому стані.

Цікаво, що археологічні шари Києва завжди демонструють вражаючу якість збереження, - зазначає Ольга Рутковська. - Попри численні реконструкції та трансформації, ці шари часто знаходяться у відмінному стані. На Подолі, зокрема після пожежі 1812 року, відбулося чимало змін. Проте завдяки стрічковим фундаментам старовинних будівель, археологічні пласти вдалося зберегти в хорошому стані.

Кожен день розкопок приносив нові відкриття: фрагменти будівель, предмети побуту, інструменти та інші артефакти. І - сліди порту, який був частиною відомого торговельного шляху "з варяг у греки", що з'єднував північні країни зі Східною Римською імперією (Візантією. - Gazeta.ua). Але для забудовників торгового центру археологічні знахідки стали перешкодою.

- Коли археологи почали роботу, журналісти відразу привернули увагу до розкопок. У 2015 році сюди приїхали навіть депутати Верховної Ради, щоб на власні очі побачити залишки стародавньої забудови, - розказує мистецтвознавиця.

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМʼЯТОК

Стіни котловану прикрашені хвилястими візерунками, залишеними від бурових робіт. Поблизу розкидані грудочки каміння та глинистий ґрунт. Уся територія заросла деревами й чагарниками. Коли активісти та мистецтвознавці вперше відвідали це місце, серед купи сміття вони виявили залишки дерев'яної підлоги та давніх будівель. Завдяки увазі громадськості, більшість цих знахідок вдалося зберегти.

Історики висловлювали занепокоєння, що зведення торговельного центру може загрожувати збереженню деяких артефактів. У відповідь на це забудовник заявив, що, незважаючи на роботи, він врахує рекомендації істориків. Він також пообіцяв включити музейну експозицію до складу нового торгового комплексу.

Активісти, зокрема представники ініціативної групи "Музей на Поштовій", виступили проти такого підходу, наполягаючи на повній зупинці будівельних робіт та створенні на цьому місці окремого археологічного музею. Ситуація загострилася, коли будівельні роботи набрали обертів, і роботи з риття котловану продовжувалися, незважаючи на численні протести. У відповідь на це активісти почали організовувати акції протесту та інші публічні заходи. Вони зверталися до Київської міської державної адміністрації, Міністерства культури та інших державних органів із вимогами зупинити будівництво і зберегти культурну спадщину.

- Від 2014 року журналісти постійно перебували на цій території, - зазначає Ольга. - Саме завдяки цьому розголосу та підвищеній увазі вдалося внести цей об’єкт до реєстру як історичну пам’ятку.

Громадські активісти ініціювали кілька судових позовів проти забудовників та органів влади, вимагаючи визнати археологічні знахідки на Поштовій площі національною пам'яткою. У результаті Київська міська рада 2018-го ухвалила рішення про припинення будівництва та визнання Поштової площі археологічним об'єктом, який потребує збереження.

Давній "ХОЛОДИЛЬНИК"

Розкопки на Поштовій площі займають площу понад 6000 квадратних метрів і включають ділянки середньовічного Києва, що розташовані вздовж берегів Дніпра. На сьогоднішній день археологи вже дійшли до рівня XI століття, проте існує припущення, що ці шари можуть містити сліди ще більш давніх епох.

- Є версія, що це - місце злиття річки Почайна з Дніпром у стародавні часи. Археологи під час розкопок натрапили на русло, яке спостерігали ще під час прокладання метро. Цей водотік, за літописами, зливався з Дніпром і міг бути місцем, де стояв храм Святого Іллі Пророка - один із перших християнських храмів на території Києва, - пояснює мистецтвознавиця. - Він згадується в 945 році, у часи правління князя Ігоря. І як би наші літописи не переписувалися під концепцію хрещення Володимиром, справжню історію не вдалося викреслити. Існування храму підтверджується й давньоруськими літописами. Існує опис служби, участь у якій брали дружинники князя Ігоря.

Ольга підкреслює, що цей етап в історії Києва має велике значення, оскільки саме в цей час вікінги починають освоювати наші землі, створюючи свій південний торговий маршрут. IX століття асоціюється з правлінням Аскольда, який в 860-х роках прийняв християнство та впровадив його на наших теренах.

Це розповідь про важливість Києва в певну епоху. У середньовіччі місто мало порт, що було критично важливим. Ми одразу занурюємося в той історичний контекст, який часто залишається поза увагою в розмовах про Київ, - зазначає Рутковська, запрошуючи відвідати ділянку, приховану під бетонним перекриттям за залізним парканом.

ОЗНАЙОМТЕСЯ ТАКОЖ: Які таємниці ховає найдовший міст в Україні та як він виглядає: світлини

На ворітках висять замок. Звідси стежина веде до давньої портової вулиці. Прохід перекрито червоною стрічкою.

- Ліворуч, - Ольга зупиняється біля великої дерев'яної конструкції і пояснює, - Хрещатицька башта. Це частина укріплень, і ми зараз бачимо її залишки. Тут була розкрита велика прямокутна зрубна конструкція, яка частково розібрана. Під час робіт будівельники решту стінок знесли, щоб техніці було легше заїжджати й вивозити ґрунт. А в результаті ми втратили частину важливого археологічного об'єкта.

Хрещатицька башта згадується в багатьох джерелах. Її можна знайти в документах Івана Мазепи, на картах XVII століття, де показано план Києва.

- Це не просто легенда або здогадка - а реальний об'єкт, який існував, і ми маємо можливість показати його сьогодні. До речі, ті частини башти, які вдалося зберегти, зараз у нашій експозиції. Під час робіт їх просто викинули на вулицю, і вони пролежали під відкритим небом. Ми зробили все, щоб максимально захистити ці залишки і дати їм нове життя в музеї.

Коли заходимо під землю - немов поринаємо в ХІ століття. Тишу порушує відлуння кроків, ритмічне крапання води. Стіни котловану під площею - це товща землі, що шарами розкриває різні періоди історії столиці. У музеї прохолодно й вогко.

Ольга продовжує свій шлях. Ми на території садиби, що колись слугувала для обслуговування київського порту.

- Оця смужка стовпчиків - це залишки паркану ХІ століття, - показує на залишки старого дерева Рутковська. - За ним пролягала центральна портова вулиця. Берегова лінія була там, де зараз річковий вокзал. Відповідно на тому боці вулиці була вантажна зона, де розкрили спеціальні майданчики для прийому вантажів.

На задньому плані яскраво виділяється маленька територія. За даними археологів, в цій місцевості виявили печатки.

Їх зазвичай називають княжими або булами. Тут також виявлена була береста і митні пломби, що свідчать про діяльність митниці. Згідно з історичними даними, перші згадки про митників в цьому регіоні датуються IX століттям. Судячи з печаток, митниця функціонувала безперервно протягом багатьох століть, - ділиться інформацією мистецтвознавиця. - Частина цього знання була втрачена під час пожежі 1812 року, але завдяки зусиллям археологів нам вдалося відновити деякі важливі фрагменти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жаби у підвалах, жовта вода і карасі у полях: як живуть у підтопленому селі, де захлинувся наступ РФ на Київ

Ольга спиняється поряд із дерев'яною спорудою, вмурованою у ґрунт.

- Ось ще один цікавий артефакт, - говорить вона, вказуючи на великі дерев'яні плити, що нагадують короб. - Це конструкція, виготовлена з дерева того ж часу, що й огорожа. Її знайшли під підлогою старої будівлі, яка знаходилася вище. Ця будівля мала стіни з дошок, в той час як цей об'єкт, зроблений з дубових матеріалів, археологи назвали "ящиком". Проте на цій території ми не виявили жодних слідів виробничої діяльності. Натомість тут було знайдено багато риб'ячих кісток.

Ольга пояснює, що в середньовіччі такі споруди використовували для зберігання запасів на зиму, наприклад, солоної риби чи м'яса. Це було своєрідне середньовічне сховище, схоже на холодильник.

Цікаво відзначити, що конструкція коробки була унікальною — посередині розташовувався жолоб із нахилом, що вів до трикутного відсіку. Перегородка могла підніматися і опускатися. На жаль, цей жолоб зараз забруднений, адже ми постійно його зволожуємо, щоб уникнути висихання і руйнування. Погляньте на цю дошку: колись вона була ідеально рівною й майже не має слідів тисячолітньої давнини.

Над каркасом піднімається земляна стіна — залишок, який досі не досліджено. У товщі ґрунту проглядаються археологічні шари різних кольорів, що відображають різні етапи історії.

Це дерев'яна підкладка, що виконувала функцію дороги - одна з тих відомих київських дерев'яних мостових. Їх почали зводити ще в IX-X століттях, а тут можна побачити шар, що належить до XI століття, - пояснює вона, вказуючи на дерев'яну структуру, що знаходиться на рівні її очей. - Кияни завжди ставили комфорт на перше місце, навіть у питаннях пересування.

У IX-X століттях тут уже були прокладені дороги, підкреслює Ольга.

ПЕРУНОВЕ СВЯТИЛИЩЕ

У самому серці локації з-під землі виринає унікальна археологічна пам'ятка - Боричів узвіз. Хоча дерев'яні балки мають певні пошкодження, вони все ще чітко вказують на напрямок давньої дороги. Ця вулиця є однією з найстаріших у Києві і відіграла важливу роль в економічному та культурному розвитку міста протягом століть. Узвіз слугував головним шляхом, що з'єднував річковий порт на Подолі з Верхнім містом, яке було князівським центром та духовним осередком.

- Це легендарне місце, де, за переказами, скинули Перуна. І де дипломати приходили до княгині Ольги. Цей узвіз багато разів згадується в літописах, - каже мистецтвознавиця, вказуючи на дерев'яну дорогу. Це велике дерев'яне мощення з дощатим настилом. Ось там, де ви стоїте - це приступка ще старішої дороги. Вона належить до ще більш давнього шару. Оці стовпи тримали конструкцію, мали висоту 4,5-5 метрів і слугували опорами для дерев'яного віадука, що компенсував перепади рельєфу.

Шлях починався від Дніпра, йшов схилом угору і виходив на гору, де зараз верхня станція фунікулера.

Уявіть собі, що на місці сучасного міністерства колись знаходилося святилище Перуна. Після його скидання князь Володимир збудував там першу християнську церкву святого Василія, а згодом з'явилася й знаменита Десятинна церква. Цей шлях слугував головною артерією, що вела до Подолу, з'єднуючи його з ключовими маршрутами Києва. Узвіз мав тісний зв'язок з портом, площею та береговою лінією. Назва "Боричів узвіз", яку ми чуємо сьогодні, виникла в епоху імперії. Історичні назви були адаптовані, щоб стерти сліди нашої ідентичності. Насправді, цей узвіз мав назву "Бірючів", оскільки так називали митників. Це місце не мало жодного стосунку ані до Бориса, ані до лісу, ані до боротьби.

З часів IX-X століть Боричів узвіз був частиною торгового шляху "із варяг у греки", яким проходили купці, товари і воїни. Тут транспортували товари з Дніпра, підіймаючи їх на гору до головних князівських установ і соборів. Торгівля між Північною Європою і Візантією через Київ була важливою частиною міжнародної економіки, а Боричів узвіз відігравав у цьому значну роль.

ОСЬ ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: Підприємець інвестує мільйони доларів у село: які умови життя та навчання у місцевих жителів.

Історичні джерела також пов'язують Боричів узвіз із легендарними подіями. За однією з версій, саме тут знаходився Боричевий тік, де нібито відбулося хрещення киян за князя Володимира у 988 році.

- Ця територія тісно пов'язана з важливими історичними подіями, - продовжує Рутковська. - Навіть у пізніші часи, після татаро-монгольської навали, коли міська територія зменшилася, і там, де нині башта, була межа міста, ця частина довгий час залишалася за його межами. Але вже в період Гетьманщини це знову була міська територія. І через близькість до Дніпра тут існувала так звана Хрещатицька застава. Тут знайшли цілу колекцію з близько сотні козацьких люльок з різних матеріалів.

Поряд із підйомом археологи виявили залишки склодувної майстерні, що датується XI-XII століттями. У ґрунтових шарах були знайдені залишки пічки. Під час досліджень археологи натрапили на цеглу і керамічні вироби. У середньовічному Києві активно виготовляли скляний посуд, переважно для рідин, таких як кухлі та фляги. Технології виробництва скляних виробів були запозичені з інших країн. Спочатку в Києві працювали майстри, яких запрошували, зокрема під час зведення церков, адже для створення мозаїк використовували смальту — кольорове скло.

Після цього наші ремісники освоїли цю технологію. У багатьох археологічних дослідженнях можна побачити, що на Подолі майстерні розташовувалися практично через кожні два квартали. Проте наша цікавість зосереджена на тому, що, ймовірно, ця майстерня функціонувала як гуртівня – тут виготовляли готову продукцію. Тут виробляли не лише посуд, але також і прикраси: скляні браслети, каблучки та намистини.

Поряд з портом було знайдено багато особистих речей – монети, металеві прикраси, хрестики та каблучки. Іноді серед них зустрічалися й золоті та срібні предмети.

"УМОВИ СПАРТАНЦІВ"

Глибина археологічного шару сягає вглиб ще близько на 5 м. Під час розкопок науковці зібрали артефакти для опрацювання, але дерев'яні споруди винесли на вулицю, де вони лежали під відкритим небом. Голова музею Віталій Білецький врятував ці елементи, зізнається Ольга. Жінка проводить через місток до головної експозиції.

- Усі інсталяції - це фрагменти об'єктів, які були виявлені разом із ґрунтом, - під стінкою вертикально стоять частини берегової лінії. - Оця балка зі стовпами - це фрагмент пірсу, який виносився в Дніпро, щоб приймати човни.

Поруч стоять рештки Хрещатицької башти. На мотузки підвісили історичні зображення й проєкт майбутнього музею. Ольга Рутковська розповідає, що на захист пам'ятки, після спроби її бетонування - зібрався гурт громадських організацій. Вони змогли організувати мирну безстрокову акцію з 20 червня 2018 року.

Активісти мали на меті створити з цього місця музей, що відповідатиме світовим стандартам. Ольга зазначає, що для охорони цієї пам'ятки їм вдалося отримати національний статус, а також організували "Всеукраїнський відкритий конкурс на концепцію розвитку Поштової площі".

З 80-х років у Європі активно застосовується технологія консервації археологічних пам'яток, що забезпечує їх збереження та використання в якості експозицій, - ділиться Рутковська. - Навіть в умовах мінімалізму, відвідувачі постійно повертаються сюди, приводячи з собою друзів та знайомих.

ОЗНАЙОМТЕСЬ І З ЦИМ: Бєлгородський район та "партнери" з Білорусі: як функціонує наймолодше місто України, що розташоване поблизу кордону.

Конкурс проходив у два етапи: перший етап був доступний для всіх охочих, а другий - для професійних команд. Основна мета заходу полягала в залученні громади та пошуку рішень для перетворення площі на комфортний простір з інтеграцією підземного музею. У ході події були підняті важливі питання, що стосуються туристичної інфраструктури Києва, яка ще потребує значного розвитку. Результати обговорення були передані представникам міської влади.

- Розуміючи її небажання займатися цим, ми поїхали на міжнародні форуми, щоб презентувати потенціал цього місця, - зітхає Ольга. - Ми мріяли, що держава створить музей, провели багато зустрічей. Усі наші напрацювання передали Києву, і Віталій Володимирович підтримав ідею. Але минуло пів року, перш ніж створили робочу групу.

На столі, що прикрашає інсталяції, розташовані артефакти, знайдені музейниками. Ці предмети були витягнуті з ґрунту, що залишився на підпорках. Серед них – залишки кісток тварин, деякі з яких мають вік до тисячі років. Також є фрагменти скла, вкриті перламутровим шаром, що свідчить про їхнє перебування в землі не менше 300 років. Серед інших експонатів – частина пивного кухля із двошаровим склом, а також стародавні цеглини, які, ймовірно, використовувалися для зведення храмів.

Ольга Рутковська ділиться цікавими відкриттями, виявленими під час археологічних розкопок. Серед знахідок можна знайти залишки одягу та шкіряного взуття, які збереглися краще, ніж текстильні вироби. Також виявлено металеві предмети, зокрема монети та прикраси, на яких зображено Стефана Баторія, що свідчить про популяризацію його символіки в період Литви.

У 2016 році, після того як пам'ятка була занесена до реєстру, забудовник зупинив фінансування проекту. Археологи покинули місце, залишивши ключі від свого вагончика. Пізніше виявилося, що в ньому знаходився вологий пакет з берестою, яка внаслідок зволоження перетворилася на кашу. Команда музею вжила заходів, щоб врятувати цей матеріал, висушивши його та зберігши частини для подальшого вивчення.

Береста відігравала важливу роль у створенні документів та звичайних предметів побуту, що робить її збереження надзвичайно значущим для дослідників минулого, адже цей матеріал є дуже ніжним і вразливим.

- Наразі ми отримали підтвердження від Міністерства культури про їхню зацікавленість у спільному створенні алгоритму для використання археологічних пам'яток, - зазначила Ольга. - Це не лише питання знаходження спільної мови. Новий керівник міністерства демонструє значний інтерес до цієї теми, і ми сподіваємось на подальші дії, які матимуть чітке оформлення.

Ольга ділиться, що деякі члени музейної команди вирішили стати добровольцями і пішли на фронт. Водночас, вони активно займаються волонтерством, надаючи підтримку військовим та медичним працівникам. Музей функціонує завдяки благодійним внескам. Всі заходи, починаючи від утримання території до збору коштів на необхідне обладнання, реалізуються власними зусиллями команди.

В даний момент музей відкритий для відвідувачів лише за попереднім записом. Хоча ціни на квитки не визначено, кожен бажаючий має можливість зробити фінансовий внесок для підтримки його діяльності.