Судья Верховного суда Наталья Сакара поделилась своим мнением о доступности правосудия в условиях военной ситуации и опыте внедрения системы электронного судопроизводства.
В каких областях правовых дел целесообразно внедрить обязательную досудебную медиацию? Какие факты, касающиеся военных действий, могут быть установлены судом, а какие – нет? Какие особенности существуют при подаче исков в электронной форме? На эти вопросы ответила судья Верховного Суда в Кассационном гражданском суде Наталья Сакара на VIII Харьковском международном юридическом форуме, организованном Национальным юридическим университетом имени Ярослава Мудрого.
Наталія Сакара виступила на панельній дискусії "Інтеграція медіації у цивільне судочинство: кращі практики ЄС та перспективи для України" із доповіддю на тему "Присудова медіація: погляд судді".
Вона підкреслила, що Касаційний цивільний суд Верховного Суду переважно займається справами в письмовому режимі, і питання медіації виникають лише в одній категорії справ - щодо встановлення місця проживання дитини. У цьому випадку медіацію пропонують учасникам конфліктів служби у справах дітей, хоча таких справ не так багато. Водночас, у КЦС ВС не було жодної справи, в якій ініціатором застосування медіаційного процесу стала одна зі сторін.
Доповідачка зауважила, що касаційний суд не має механізму для того, щоб запропонувати учасникам справи медіаційну процедуру, і висловила жаль, що її не використовують активно суди першої інстанції.
Суддя розповіла про одну зі справ, у якій була доповідачем. Батьки, що подали первісний і зустрічний позови про визначення місця проживання дитини, до звернення до суду конфліктували між собою, під впливом працівника поліції написали розписку про домовленість, що донька буде п'ять днів проживати з матір'ю і два - з батьком. Але в розписці було застереження, що домовленість чинна до закінчення розгляду справи. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив місце проживання дитини з матір'ю. Коли справа надійшла до касаційного суду, розписка вже втратила дію, але, зауважила Наталія Сакара, суди першої та апеляційної інстанцій могли запропонувати сторонам медіацію та застосувати новий інститут спільної опіки з огляду на те, що раніше батьки фактично змогли домовитися про це.
Іншу справу КЦС ВС слухав із викликом сторін. Під час спілкування стало зрозуміло, що конфлікт пов'язаний не так із дітьми, як зі спільним майном. З'ясувалося, що сторони можуть дійти домовленості щодо дітей, однак після оголошення перерви в засіданні вони не змогли укласти мирову угоду, бо не порозумілися щодо того, хто буде довозити дітей до місця зустрічі з іншим з батьків. Якби в попередніх судах була застосована медіація, вочевидь, сторони вирішили б це питання.
Доповідачка зазначила, що, на її погляд, в деяких категоріях спорів треба запроваджувати обов'язкову досудову медіацію. Особливо у спорах, що стосуються дітей. Ця процедура може бути застосована і до всіх сімейних спорів (розірвання шлюбу, поділ спільного майна тощо), трудових спорів, деяких спорів, які виникають із договірних правовідносин.
Також Наталія Сакара виступила на панельній дискусії "Право на справедливий суд в умовах збройного конфлікту і повоєнного відновлення країни у вимірі ЄКПЛ" із доповіддю "Забезпечення права на доступ до правосуддя в умовах воєнного стану: огляд окремих проблем".
"З початком широкомасштабної агресії Російської Федерації проти України суди опинилися в ситуації, де традиційні норми процесуального права потрібно було адаптувати до нових, незвичних умов", - зазначила суддя. Вона підкреслила, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, доступ до правосуддя має на увазі, що особа повинна мати реальну можливість звернутися до суду, отримати вирішення своєї справи, бути ознайомленою з результатами розгляду та мати можливість отримати виконання судового рішення.
Питання реального доступу до правосуддя починається з визначення, які категорії справ підлягають розгляду в судовому порядку, а які ні. Доповідачка акцентувала увагу на нових категоріях справ, які виникають у зв'язку з введенням воєнного стану та інших обставин, які можуть розглядатися в окремому провадженні. Цивільний процесуальний кодекс України не надає вичерпного списку фактів, що можуть бути встановлені в рамках окремого провадження, тому суди щоразу оцінюють можливість встановлення певного факту. Через специфіку цих фактів виникають певні труднощі.
На сьогодні вже сталою є практика, що суд може встановлювати факт загибелі особи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та факт вимушеного переселення з окупованої території України в результаті збройної агресії рф. Специфічним тут є те, що необхідно встановити не лише відповідний факт (це можна зробити в позасудовому порядку), а й те, що це сталося внаслідок збройної агресії.
У рамках окремого провадження можливо встановлювати такі факти: народження дитини на тимчасово окупованих територіях України; смерть на ділянках, де тривають бойові дії; спільне проживання чоловіка та жінки в контексті виплат у разі загибелі військовослужбовця; перебування на утриманні загиблого військового; реєстрацію шлюбу на ТОТ; а також визначення особи заявника.
Існує судова практика, що свідчить про неможливість встановлення певних фактів в судовому порядку. До таких фактів належать: відмова особи від отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця; виключення з військового обліку; підтвердження, що особа не підлягає військовій службі; надання постійного догляду за особою, яка потребує соціальних послуг через стан здоров'я; визнання особи єдиною, яка відповідно до законодавства зобов'язана утримувати непрацездатного; самостійне виховання дитини; а також факт перебування у полоні. Всі ці обставини мають бути встановлені через адміністративні процедури.
Після повномасштабного вторгнення було змінено підсудність деяких судів, багато громадян змінило місце проживання - це вплинуло на доступ до суду. Наталія Сакара навела судову практику щодо підсудності справ із врахуванням зареєстрованого місця проживання (а не фактичної адреси), звернення до суду в електронній формі, поновлення процесуального строку, звільнення від сплати судового збору.
Доповідачка також поділилася досвідом щодо забезпечення права на доступ до суду в ситуаціях, коли матеріали цивільної справи були знищені. Вона акцентувала увагу на важливості належного інформування учасників процесу про час і місце слухання справи, а також про ухвалені рішення суду. Також обговорювалися гарантії забезпечення права сторони на особисту участь у розгляді справ у період воєнного стану, а також основні принципи виконання судових рішень в умовах збройних конфліктів.
Окрім цього, Наталія Сакара долучилася до панельної дискусії на тему "Європейські основоположні цінності та цифровізація: захист даних, автоматизація, цифрові послуги та цифрові ринки (продовження)", де презентувала доповідь на тему "Електронний суд: досвід впровадження та можливості розвитку".
Суддя поділилася своїм досвідом впровадження інновацій, пов'язаних із застосуванням інформаційних технологій у сфері правосуддя. Вона підкреслила, що перші спроби інтеграції таких технологій у цивільному судочинстві можна спостерігати вже в попередніх процесуальних кодексах, що діяли до 2004 року. Це стосувалося, зокрема, впровадження технічних засобів для фіксації судових засідань. У подальшому в судовій практиці почали використовувати різні елементи електронних доказів. Однак справжній прорив у цій галузі став можливим з набранням чинності новими редакціями процесуальних кодексів з 15 грудня 2017 року.
Кодекси запровадили можливість подачі позовів до суду в електронному форматі через ЄСІТС. Проте, під час впровадження цієї системи з'явилася альтернатива — надсилання документів на офіційну електронну адресу суду. У певний період одночасно функціонували як традиційні паперові звернення, так і електронні за допомогою електронної адреси суду. 5 жовтня 2021 року деякі підсистеми ЄСІТС почали офіційно діяти, що спровокувало дискусію в судовій практиці щодо можливості продовження подачі позовів через електронну адресу. У своїй постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду визначила, що особи, яким не потрібно обов'язково реєструвати електронний кабінет в ЄСІТС, можуть надсилати документи на електронну адресу суду, тоді як інші особи зобов'язані подавати документи через електронний кабінет.
Наталія Сакара зазначила, що відповідно до практики Верховного Суду, всі заяви, які подаються до суду в електронному форматі (незалежно від того, чи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, чи безпосередньо на електронну адресу суду), повинні бути підписані електронним цифровим підписом. Вона також підкреслила, що при подачі документів в електронному вигляді до суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8. Верховний Суд уточнив, що цей коефіцієнт починає діяти з моменту, коли стали працювати хоча б окремі підсистеми ЄСІТС. Крім того, допускається подача платіжних доручень або квитанцій про сплату судового збору, отриманих через електронний банківський кабінет.
Доповідач акцентувала увагу на рішенні Верховного Суду, ухваленому 4 жовтня 2022 року у справі № 910/622/22. У цьому рішенні зазначено, що одна зі сторін повинна надавати паперові копії документів іншій стороні, якщо вона не зобов'язана мати електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) і фактично не володіє ним.
Також суддя розповіла про особливості оформлення документів на підтвердження повноважень представника; про електронні докази (вони можуть бути в таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом); повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи та ухвалені судові рішення; проведення судового засідання в режимі відеоконференції та ін.
