Після гіпотетичної Познані Москва висловлює загрози справжньому Берліну: огляд пропагандистських матеріалів за 12 вересня 2024 року.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 12 вересня 2024 року.

Унікальна версія: Оригінальний матеріал можна знайти на веб-ресурсі "Центру стратегічних комунікацій" за вказаним посиланням.

Москва визначає свій "ядерний обов'язок перед міжнародною спільнотою".

Після розмов про ядерний удар по "умовній Познані" радник АП РФ Караганов запропонував атакувати вже реальний Берлін. Він заявив, що поточна доктрина і політика у сфері застосування ядерної зброї застаріла й не виконує свої функції, оскільки практично повністю виключає застосування такого озброєння. Таку політику Карганов назвав "аморальною" і закликав переробити доктрину.

Основною метою є забезпечення впевненості серед усіх сучасних та потенційних супротивників у готовності Росії до використання ядерної зброї. Це не лише наш обов'язок перед країною та її громадянами, які в даний час страждають на фронті й у мирних містах, але й перед міжнародною спільнотою. Відсутність активізації ядерного стримування може призвести до ескалації військових конфліктів, які, зрештою, можуть мати ядерний характер і завершитися глобальним збройним протистоянням. Це питання часу — лише кількох років. Росія повинна значно посилити ядерний аспект у світовій політиці та довести своїм опонентам, що готова вжити ядерних заходів у разі загроз для своєї території та населення, — зазначив Караганов.

У відповідь на удари по Росії звичайною зброєю він пропонує ударити по європейським столицям: "Якщо дрон знову націлиться на Кремль, чому б спершу не завдати звичайного ракетного удару по Рейхстагу? Нехай палає", - зазначає він.

Дійсно, не є секретом, що Російська Федерація планує переглянути свою ядерну доктрину. Нещодавно спікер Держдуми Володін виступив з погрозами щодо використання "потужнішої зброї". Під цим, ймовірно, мається на увазі лише ядерна зброя, оскільки всі інші види озброєнь вже були застосовані Росією в Україні.

Нагадаємо, що нинішня доктрина Російської Федерації передбачає лише чотири ситуації, які можуть призвести до використання ядерної зброї: 1. Якщо буде отримано достовірні дані про запуск балістичних ракет, що націлені на територію РФ чи її союзників. 2. У випадку, коли противник застосовує ядерну зброю або інші види зброї масового знищення проти Росії чи її союзників. 3. Якщо дії противника ставлять під загрозу критично важливі державні або військові об'єкти Росії, що може ускладнити функціонування її ядерних сил. 4. У разі нападу на РФ із використанням звичайних озброєнь, який загрожує самій сутності держави.

Як видно, жодна з наведених причин (навіть остання, адже Путін вперто ігнорує "ситуацію в Курській області") не відповідає чинному "протоколу" використання ядерної зброї. Саме тому в Росії вирішили внести до нього певні корективи, принаймні, на інформаційному рівні. Однак це вже давно не викликає подиву у світовій спільноті. Незважаючи на всі спроби Путіна запевнити, що "якщо ракети країн НАТО будуть атакувати територію РФ, це буде вважатися прямим вступом цих країн у війну з Росією, і вона не матиме вибору, як відповісти".

Наступний фінальний довід аргументів "кремлівського короля" знову підкреслює його уразливість. Його шантаж свідчить про брак альтернативних способів впливу на Захід і Україну, а також на "партнерів", які, можливо, не повинні заважати йому своїми "мирними ініціативами". Єдина нова деталь у цій риториці полягає в тому, що в Москві вже вважають ядерний напад "своїм обов'язком перед світовою спільнотою".

Як Росія прагне залучити інтелектуальну еліту Латинської Америки

Щодо "мирних ініціатив партнерів Росії", 12 вересня президент України Володимир Зеленський висловив критику на адресу пропозицій, висунутих Бразилією та Китаєм. Він підкреслив, що цей план не враховує позицію Києва і охарактеризував його як "деструктивний". "Як можна пропонувати свою ініціативу, не запитавши нашу думку? А Росія приєднується і заявляє: 'Ми підтримуємо цю ініціативу'. Ми ж не просто так. Для чого весь цей спектакль?" – зазначив він.

Дійсно, варто з'ясувати, з яких елементів, окрім інших, складається цей "театр" і хто саме, а також яким чином, створює "сценарії" для його "вистав". Центр Вілсона нещодавно випустив статтю з промовистою назвою "Захоплення Росією інтелектуальної еліти в Латинській Америці". У ній автори зазначають:

Російська Федерація ефективно втілює тривалі стратегії для впливу на інтелектуальні еліти Латинської Америки, застосовуючи засоби масової інформації, навчальні установи та аналітичні центри з метою формування громадської думки та політичних курсу.

Ці дії, які передбачають трансформацію медіа, як-от RT Actualidad та Sputnik Mundo в популярні та широко визнані видання, нагадують методи радянських часів. Вони орієнтовані на просування московських наративів та протистояння західному впливу.

У минулому ця стратегія залишила тривалі наслідки. Безліч студентів з Латинської Америки, які отримали ідеологічну освіту в радянських університетах, згодом зайняли важливі позиції у своїх країнах, впливаючи на політичні та освітні системи. Схожа тенденція спостерігається і в сучасності.

Очевидно, що інтелектуали здатні надавати глибокий аналіз, який суттєво відрізняється від офіційних поглядів своїх урядів. Проте, хоча це може бути зрозуміло для наукової спільноти, для медіа та широкої аудиторії це далеко не завжди так.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Які повідомлення з Кремля отримують популярність в інтернет-ЗМІ Аргентини та Бразилії

Наприклад, ведучі іспаномовних програм німецької компанії Deutsche Welle часто не коригують гостей, які використовують московські формулювання, такі як "адміністративні кордони Росії". Це пропагандистський евфемізм, який натякає на те, що території, захоплені Росією в Україні, нібито є її кордонами. Крім того, вони не підкреслюють, що відповідно до міжнародного права ці території є частиною суверенної України.

Ще один приклад - іспаномовний контент France 24, який користується популярністю серед латиноамериканських глядачів. Відповідаючи на потребу в різноманітності думок щодо ситуації, пов'язаної з Росією, деякі програми пропонують можливість висловитися промосковським інфлюенсерам.

Проте ця широко відома проблема стає ще більш значущою, коли мова йде про спікерів з академічними званнями та високими посадами в престижних університетах, які наділяють їх довірою та авторитетом. Особливу тривогу викликає ситуація, коли такі особи є авторами підручників, що можуть справляти значний вплив на численну студентську аудиторію. Яскравим прикладом такої тенденції є нещодавно виданий у Мексиці підручник з порівняльної зовнішньої політики. Хоча більшість його розділів містять цінний та об'єктивний аналіз від місцевих та міжнародних експертів, розділ, присвячений російській зовнішній політиці, на жаль, не відповідає цим критеріям.

У ньому (написаному, до речі, випускником російського Університету дружби народів) йдеться про те, що "в лютому 2014 року відбулося пряме втручання США у справи України з метою організації перевороту". Також стверджується, що "спочатку конфлікт здавався швидко вирішуваним, але коли США і ЄС почали посилати зброю Києву, він переріс у конфронтацію між НАТО і РФ, яка ведеться в Україні". У розділі не використовується термін "війна", замість нього улюблені пропагандистами словосполучення "спеціальна військова операція" і "конфлікт". Крім того, відсутній розділ про українську зовнішню політику на противагу Росії.

Саме такий підхід дозволяє наративам Москви маскуватися під "академічний аналіз". Росія та її регіональні впливові агентства користуються тим, що іноді важко відрізнити справжнє інтелектуальне розмаїття від формування інтелектуальних груп для реалізації певних політичних цілей. "Це підкреслює необхідність критичного аналізу джерел інформації — відповідальність, яку ми всі повинні нести в боротьбі проти захоплення інтелектуальних еліт", — зазначають автори.

Путін перебуває у "китайській несвідомості"

12 вересня Путін особисто прокоментував ще одного "партнера" Росії. Під час зустрічі з міністром закордонних справ Китаю Ван І він наголосив на "успішному співробітництві з Китаєм в умовах масштабних обмежень на фінансові операції".

Досить іронічно, що в той же день, коли була зроблена ця заява, з'явилася новина про те, що Міністерство торгівлі Китаю застерегло вітчизняних виробників автомобілів від ризиків інвестування в російську автомобільну індустрію.

Безумовно, Путін усвідомлює цю ситуацію, проте знову обирає ігнорувати реальність, як це робить Китай, і публічно не звертає уваги на зростаючі труднощі з банківськими переказами між Росією та Китаєм. Відомо, що відносини в цій сфері почали стрімко погіршуватися ще з грудня 2023 року, коли президент Байден підписав указ, що надає Мінфіну США можливість вводити вторинні санкції проти банків третіх країн, які підтримують підсанкційні особи та постачання військово-промислового комплексу РФ. В результаті, більше 98% фінансових установ Китаю припинили обробляти платежі від російських компаній. Деякі з них стали відмовлятися від угод з російськими контрагентами та відкидати "брудні" юані з Росії.

Аналітики відзначають, що торгівля між Китаєм і Росією все більше переходить в "сіру зону", реалізуючи угоди через посередників з третіх країн, які отримують 8-10% комісійних. Остання хвиля відмови від співпраці з Росією вже не може бути пояснена окремими випадками на місцях, як намагаються це робити російські чиновники.

"Такого роду масштабна кампанія свідчить про наявність певного політичного курсу, який реалізується на всіх щаблях китайської адміністрації", - зазначає російський фахівець з Китаю Іван Зуєнко у своїй статті для журналу "Профиль". Хоча жоден китайський банк ще не потрапив під американські санкції за співпрацю з Росією, автор підкреслює, що для Китаю "вкрай важливо зберегти репутацію своєї банківської системи в очах США, адже це стає важливим аргументом у міжнародних переговорах". Пекін не зможе компенсувати втрати західного ринку за рахунок російського, незважаючи на його значення, і повторювати наратив "санкції йдуть нам на користь" не має наміру. За словами експерта, Росія просто не заслуговує на такі зусилля.

"Чарівність Кадирова більше не має впливу навіть на росіян."

"Спеціальний підрозділ 'Ахмат' увійшов у бій, і ми змогли зупинити цього супротивника, захистивши Курську землю." Ця висловлювання 'генерала Аладіна' цілком самодостатня. Раніше грізна Чечня під керівництвом Кадирова тепер викликає сміх.

Як пояснює відомий журналіст Олег Кашин, "Алаудінова стало можна не боятися не тому, що особисто він якийсь особливо м'який або нешкідливий. На його репутацію тепер працює не тільки його публічна поведінка, а уся кадировська складова в українському військовому сюжеті, яка в певний момент почала виглядати не непорозумінням, а закономірністю".

Очікувалося, що бійці, лояльні до Кадирова, в потрібний момент проявлять свої можливості, адже їх готували в особливих умовах протягом багатьох років, щоб стати своєрідною преторіанською гвардією для Путіна. Довгий час російське суспільство спостерігало за ними з побоюванням, і, як правило, існувало уявлення, що більшість жахіть, які трапляються на війні в Україні, також будуть пов'язані саме з цими підрозділами.

Замість цього з'явилося відоме "тікток", шахрайська мобілізація мешканців російських регіонів через "Ахмат", а також надмірна медійна активність Алаудінова. Раніше ж активно діяли Делімханов та постійно Кадиров.

Чому так сталося? Справа в тому, що протягом двох з половиною років війни страх перед ним значно зменшився, магічна аура зникла. Навіть у курортній Анапі, коли "волонтер СВО" з Чечні намагається підійти до місцевої дівчини (це був останній випадок, коли Алаудінов публічно встав на захист кадировського "бидла", що викликало гнівну реакцію практично всіх "воєнкорів" без винятку. - Ред.), вона вже не лякається, як це було раніше, а з упевненістю відштовхує його, - зазначає Кашин.

Як відомо, "магія Кадирова" ніколи не мала впливу на українців — достатньо згадати численні відео, які з'явилися на початку великої війни. Але тепер, можливо, росіяни також починають змінюватися.