Перед Збройними силами України постануть три виклики, які потрібно буде вирішити: за яких обставин стане можливим контрнаступ.

Українські військові контролюють близько 1100 кв. км у Курській області

Останніми днями низка ЗМІ, експертів, а також на рівні офіційних осіб почали озвучувати версію про те, що українські війська зможуть перейти у контрнаступ у 2025 році. Але є й протилежна думка.

Після неоднозначних результатів літнього контрнаступу 2023 року в українському суспільстві з'явився стійкий скептицизм щодо здатності військових повторити успіхи, подібні до Харківської операції чи звільнення правобережної частини Херсонщини. Проте в 2024 році, на фоні "безкінечного" наступу окупантів, сталася подія, яка приголомшила російських генералів, - Курська операція.

Саме вона показала вразливість російської армії у протидії маневреній війні, а також її обмеженість у разі відсутності стабілізованої лінії бойового зіткнення.

Курсова операція

Протягом більше ніж двох місяців українські сили ефективно контролюють певну зону в Курській області Російської Федерації. Незважаючи на чисельну перевагу та зручне розташування на своїй території, російські війська не змогли досягти значних успіхів у контрнаступі, який стартував 10 вересня.

Станом на сьогодні, площа територій, що знаходяться під контролем Сил оборони України в Курській області, складає приблизно 1100 квадратних кілометрів.

Це стало можливим через те, що в умовах маневрової війни російські війська втрачають ключовий елемент – артилерію. В результаті, РОВ зазнає значних втрат у техніці, зокрема в основних бойових танках і бойових броньованих машинах, що змушує їх переходити до стратегії компенсації механізованих втрат шляхом мобілізації більшої кількості особового складу. Проте ситуація з артилерією у росіян виглядає трохи краще, ніж з ОБТ і ББМ. Варто зазначити, що СРСР був найбільшим у світі виробником та експлуатантом артилерійських систем.

Дефіцит артилерійських систем у російських окупаційних військах почне відчуватися вже в 2025 році. Наразі ж вони вдаються до швидкої розконсервації артилерійських систем, які залишилися з часів СРСР. Однак, у контексті сучасної маневрової війни, буксовані гаубиці стають швидше обтяженням, аніж ефективною зброєю для ураження.

У районах, де використовуються стабілізовані ЛБЗ, особливо в зонах активних бойових дій в Україні, російська артилерія продовжує зберігати перевагу. Проте в Курській області її ефективність значно знижується.

Також удари сил спеціальних операцій по складам Головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони Росії вплинули на забезпечення артилерійських підрозділів боєприпасами.

Внаслідок проведення РОВ у Курській області, військові змушені використовувати переваги людських ресурсів та домінування тактичної авіації, яка застосовує кориговані авіаційні бомби (КАБ). Проте, в умовах маневрової війни, використання КАБів, як і буксованої артилерії, виявляється не надто ефективним.

Отже, знищувати статичні об'єкти у місті за допомогою півторатонних боєприпасів та відкривати позиції на стабілізованій ЛБЗ - це одне завдання, а от вражати лісосмуги, в яких, можливо, вже нікого немає, та ще й з великою ймовірністю промаху, - це зовсім інша справа.

Це один із тих факторів, які пояснюють, чому курське угруповання, що значно переважає українське, не може продемонструвати вражаючі результати. Основні засоби, до яких воно звикло звертатися для поступового наступу, в умовах маневрової війни виявилися недієздатними.

Тож, власне, до чого вся ця прелюдія?

ТРИ ПРОБЛЕМИ 2025 РОКУ

У наступному році Сили оборони України зіштовхнуться з трьома ключовими викликами, які потребують вирішення шляхом подальшої адаптації тактики ведення бойових операцій.

Перша проблема, з якою ми стикаємося, є добре відомою — це чисельна перевага супротивника. Неодноразово я піднімав це питання у своїх публікаціях та виступах: російські окупанти планують вести бойові дії у 2025 році, спираючись на людські ресурси, що зумовлено виснаженням механізованих сил.

На триріччя повномасштабної війни втрати основних бойових танків і броньованих машин в армії агресора стали такими, що їх важко буде компенсувати в історичному контексті. Росія навряд чи зможе відновити техніку, яку вона втратила в конфлікті з Україною. Отже, основна увага буде зосереджена на особовому складі, хоча це не єдине, на чому акцентуватимуть.

Іншою важливою проблемою для СОУ залишатиметься російська тактична авіація, а також поступове вдосконалення універсального модуля планування і корекції (УМПК) для коригованих авіаційних бомб. Найбільшу загрозу може становити інтеграція реактивного двигуна в конструкцію КАБ, що помітно розширить їхній радіус дії. У певних ситуаціях ці бомби можуть використовуватися як альтернативний засіб артилерійського вогню, що може бути досить ефективним у стабільних умовах бойового зіткнення та при атаках на статичні цілі.

Третя проблема - артилерія - залишатиметься актуальною і в 2025 році. Звісно, основна частина з неї представлена буксованою артилерією. Ми вже спостерігаємо не лише рідкісні, а й унікальні радянські гаубиці та дивізійні гармати, які виймаються з глибин арсеналів і складів. А поки є можливість їх використовувати, артилерійські системи продовжуватимуть вести вогонь.

Справді, ключовими викликами для СОУ є люди, КАБи та артилерія. Ці питання потребують термінового вирішення. Важливо почати обдумувати можливі сценарії та способи їх розв'язання вже зараз, щоб уникнути ситуацій, подібних до проблеми з танком-ангаром...

Але всі ці проблеми такими є за наявності стабільної лінії боєзіткнення. А якщо вона зникає?

Нестабільна ЛБЗ та їхні результати.

Як показує досвід Курської операції, в умовах нестабільної лінії фронту російські війська не можуть повною мірою скористатися своїми чисельними перевагами та наявними (поки що в достатній кількості) засобами ураження. З цього можна зробити очевидний висновок... Якщо функціонування окупаційних сил обмежується стабільною лінією бойового зіткнення, її доцільно дестабілізувати, перенісши ефект маневреної війни на один із плацдармів в Україні.

Пробиття лінії бойового захисту і вихід на другу або навіть третю оборонну позицію здатні викликати значний хаос у структурах противника. Це не є новим у військовій теорії, хоча має свої особливості, які визначаються можливостями противника. Сильні сторони супротивника можна обернути на його ж шкоду.

На жаль, влітку 2023 року реалізувати запланований сценарій не вдалося, зокрема через недостатній рівень виснаження РОВ. Наразі ми вступаємо в той період війни, коли навіть численна перевага супротивника не дозволить йому підтримувати активні наступальні дії, а також суттєво обмежить його оборонні можливості.

Зрозуміло, що здійснити план контрнаступу на будь-якому плацдармі можливо лише за умови повного технічного забезпечення наступаючої сторони. Як відомо, основна частина Сил оборони України залежить від постачання необхідних ресурсів і обладнання від міжнародних партнерів.

Отже, можна вести тривалі дискусії про те, чи відбудеться контрнаступ ЗСУ у 2025 році, чи це малоймовірно, проте все зводиться до питання наявності необхідних ресурсів та відповідного арсеналу засобів.