Навчання можливе не лише в класах, але й у різноманітних гуртках та музеях.

Автором цього матеріалу є Катерина Терлецька, доктор фізико-математичних наук, яка обіймає посаду завідувачки лабораторії прикладної математики в Національному центрі МАНУ та є старшим науковим співробітником Інституту проблем машинобудування імені Макарова НАН України.

Подолання освітніх втрат є зараз найважливішим викликом і найбільшою проблемою в освіті. Війна та пандемія COVID-19 уже призвели до значного зниження рівня успішності учнів в Україні. Ще з часів пандемії ЮНЕСКО пропонує кілька рекомендацій для подолання втрат у навчанні: зокрема виділити додатковий час на ключовий матеріал, збільшити кількість навчальних годин і підвищити ефективність навчання. Проте реалізувати ці рекомендації в умовах української системи освіти складно через забюрократизованість і негнучкість останньої, а також через те, що нам доводиться навчати дітей під обстрілами, в умовах тривог і руйнування освітньої інфраструктури. А збільшення кількості навчальних годин із певних предметів не лише призведе до перевантаження учнів, які вже зараз досить завантажені. Розроблення та впровадження нових ефективних методик потребує часу.

Та коли ми говоримо про подолання освітніх втрат, то часто забуваємо про великий ресурс, який дає позашкільна освіта. Адже навчання може відбуватися не лише за партами, а й у цікавих гуртках чи музеях. Неформальні освітні інституції, які є гнучкішими та більш адаптивними, можуть відігравати ключову роль у подоланні освітніх втрат. Це можуть бути не лише музеї (і приватні, й державні), а й наукові простори, заклади позашкільної освіти та різноманітні проєкти з популяризації наукових знань.

Зокрема, гуртки в рамках Малої академії наук України діють не лише в великих містах, а й у всіх куточках країни. Вони надають учням можливість поглиблено займатися темами, які їх цікавлять, розвивати свої навички та здобувати додаткові знання. Викладачі в цих гуртках мають більше свободи у виборі навчальних планів і можуть виділяти додатковий час на повторення матеріалу, що є критично важливим для подолання освітніх труднощів. Літні школи та наукові табори також сприяють неформальному збільшенню навчального часу та дозволяють представляти навчальний контент поза межами програм Міністерства освіти і науки.

Важливим є проведення регіональних днів науки, наукових фестивалів, відкриття науково-освітніх просторів. Вони відіграють неабияку роль у сучасній освітній системі, оскільки поєднують різні аспекти навчання й науки. Такі простори слугують центрами, де освіта, наука, бізнес і громада можуть зустрічатися, щоби взаємодіяти та розвиватися, вони є одним із елементів у подоланні освітніх втрат і забезпеченні якісної наукової освіти. Так, наприклад, у державному "Музеї науки" в Києві відбуваються різноманітні конференції -- як наукові, так і освітні, хакатони та інтелектуальні заняття, бізнес має змогу продемонструвати свої продукти через експонати (наприклад, від VISA чи "Нафтогазу"), а вчителі приводять школярів, аби провести в музеї заняття з використанням наочних експонатів. Тут постійно відбуваються наукові шоу та уроки для дітей, а пересувні експозиції музею на постійній основі подорожують маленькими містечками України.

Лідером у сфері створення та розвитку наукових музеїв і освітніх просторів в Україні є Мала академія наук (МАН). Ця організація стала ініціатором першого державного "Музею науки" в Києві, який став новатором у музейній педагогіці та з моменту відкриття залучив близько 250 тисяч відвідувачів. Відкриття цього музею стало важливим етапом у популяризації науки та стимулюванні подальшого розвитку цього напрямку в Україні. Попри виклики війни, МАН не зупинила свою діяльність, а, навпаки, розширила мережу наукових просторів, відкриваючи нові відділення в різних містах країни, таких як Львів, Чернівці, Сокиряни, Полтава та Гайворон. Ці нові наукові центри, зазвичай розташовані на базі філій МАН або у навчальних закладах, інтегруються у широку освітню інфраструктуру. Тут організовують лекції провідних вчених, гуртки, лекторії, хакатони та інші освітні заходи, які надають можливість учням проводити дослідження та активно залучатися до наукової діяльності. Ці наукові осередки також є частиною міжнародних мереж музеїв науки, таких як Європейська мережа Ecsite та американська ASTC. Завдяки цим мережам українські музеї мають доступ до різноманітних експозицій з європейських установ та новітніх освітніх методик, що дозволяє залучати іноземних експертів для підтримки українських школярів у їхньому навчанні.

У багатьох великих містах нашої країни розташовані музеї науки та освітньо-наукові простори. Деякі з них існують завдяки приватним ініціативам, в той час як інші відкриваються на основі державних установ. У регіонах, що знаходяться в близькості до зони бойових дій, деякі заклади вимушені призупиняти свою діяльність через військові дії, однак вони продовжують шукати шляхи для відновлення. Наприклад, Музей Цікавої Науки в Одесі зазнав часткових руйнувань, але зараз активно шукає нове приміщення та працює над відновленням своєї діяльності.

Наукові простори в Україні відіграють важливу роль у формуванні критичного мислення та наукової грамотності, що є вкрай необхідним для виховання кваліфікованих фахівців і активних громадян. Вони забезпечують платформу для співпраці між освітніми закладами, бізнесом, батьками та науковими установами, створюючи цілісний підхід до освіти та науки. Ці простори стають нашою інтелектуальною силою, яка не лише надає конкурентні переваги в умовах викликів, але й сприяє сталому розвитку в мирний період.