Кластерна економіка або аграрна: який вибір зробить Україна?

Українська економіка перебуває на важливому цивілізаційному роздоріжжі: вона може або остаточно зануритися в архаїчну аграрно-сировинну модель, або закріпитися в сучасній індустріальній фазі, що відкриє шлях до інноваційного постіндустріалізму та постмодерну. Це означає, що країна стоїть перед вибором: або опинитися в затишному, але застиглому минулому, або обрати шлях, який проклали багато прогресивних націй, і здійснити сміливий ривок вперед.

Насправді саме ця дихотомія розвитку економічного базису формує і дихотомію формування надбудови у вигляді базових політико-економічних засад існування суспільства та держави.

Архаїчна сировинна модель у нашому випадку -- це передусім формування ієрархічного, кастового, неофеодального суспільства та політичної системи з проникненням у всі клітини суспільного організму клієнтели великого рентоорієнтованого капіталу та таких самих рентоорієнтованих політичних еліт. Вони стають "клієнтурою" надпотужних у фінансовому плані рентовиків, чиї капітали базуються на контролі за сировинними потоками та природними ресурсами країни.

Такі еліти формують екстракційні політичні інститути замість інклюзивних, тобто такі, які не допускають у країну ані іноземних інвестицій, ані інновацій і не дають розвиватися складному бізнесу та компаніям середнього формату. Недарма саме за розкриття механізму формування суспільно-політичних екстракційних та інклюзивних інститутів та оцінку їхнього впливу на розвиток окремих країн Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон цьогоріч отримали премію з економіки імені Альфреда Нобеля.

Архаїчна модель втілює в собі не лише урбаністичні виклики мегаполісів, а й проблеми інфраструктурного розвитку держави, корупційні явища, постійні злидні більшості громадян, а також процеси деіндустріалізації. Вона також відображає рентоорієнтовану поведінку політичних еліт, соціальну дезінтеграцію, занепад людського капіталу, еміграцію населення та його чисельне скорочення. Не менш важливим є й питання здатності суспільства захищати себе.

Ми вже майже опинилися в пастці аграрно-сировинної економіки, проте все ще маємо шанс піднятися. Однак, варто зауважити, що вже тепер починаємо експортувати цукровий буряк замість готового цукру та залізну руду замість металевих виробів.

З іншого боку, кластерний підхід до розвитку є новою економічною матрицею, що сприяє підвищенню рівня доданої вартості в економіці, посиленню внутрішньої переробки, потребі у висококваліфікованій робочій силі та інноваційних рішеннях. Це також означає розвиток мегаполісів, творчих індустрій, нову хвилю індустріалізації, потужний військово-промисловий комплекс і нову політичну систему, яка грунтується на середньому класі та оптимальному поєднанні зовнішніх і внутрішніх інвестицій. Особливу увагу приділяється інклюзивним політичним інститутам, де політичні сили стають "клієнтами" не сировинного капіталу, а представників середнього класу.

Отже, те, що нам належить пережити найближчим часом, – це змагання між неофеодалізмом і республіканськими принципами.

Кластер являє собою унікальну структуру, що здатна створювати стимули для обробки сировини всередині країни замість її експорту, а також сприяти створенню нових робочих місць. Це економічна модель, яка об'єднує науку, освіту та реальний сектор, де бізнес визначає потреби в робочій силі та інноваціях, а освітні та наукові установи відповідають на ці виклики.

Ця модель має об'єднувати методологію розміщення продуктивних сил країни (територіально-економічних районів) і сучасний світ-системний аналіз.

Станом на сьогодні в Україні існує декілька регіональних протокластерів, які виникли в результаті взаємодії різних виробничих факторів. Проте тепер вони інтегруються в рамках єдиного економічного проєкту країни.

Розміщення продуктивних сил в Україні має бути реформоване на основі ефективніших та адекватних ринковій економіці одиничних структур -- таксонів, тобто окремих економічних районів, сформованих на підставі спільного характеру й набору основних факторів виробництва (сировини, людських ресурсів, енергетики, логістики, наукового та освітнього потенціалу).

Ми повинні впроваджувати різні поліфонічні економічні стратегії, враховуючи специфіку кожного регіону.

Наприклад, в центральних і західних регіонах країни важливо вдосконалити логістичну та транспортну інфраструктуру, щоб забезпечити ефективний транзит товарів до ринку Європейського Союзу. Це відкриває можливості для формування інноваційних і технологічних кластерів, промислових парків та вільних економічних зон у цих частинах країни.

З боку уряду необхідна активна політика стимулювання, яка буде націлена на зміцнення позицій малого і середнього бізнесу. У цих кластерах повинні виникнути нові джерела економічного зростання, що сприятиме помітному підвищенню значущості МСБ у загальному обсязі валового випуску. Очікується, що основна частина прямих іноземних інвестицій надійде саме до центральних і західних кластерів. Це також призведе до активного розвитку транзитної логістики та інфраструктури. У центральних кластерах можна очікувати значного зростання підприємницької активності та більш ефективного впровадження інновацій у реальний сектор економіки.

У контексті Придніпровського економічного району, необхідно впровадити ефективні державні механізми та продуманий протекціонізм для відновлення індустріальної основи країни та підвищення продуктивності видобувної галузі. Важливо зазначити, що велика бізнес-структура залишатиме за собою значну роль, а інвестиційний пул продовжить формуватися за активної участі держави та існуючих фінансово-промислових об'єднань.

Щодо південних економічних кластерів, то тут суттєві перспективи відкриваються в секторі туризму та послуг, а також у частині створення вільних торгових безмитних транзитних зон і торгових терміналів. Для активації регіонального потенціалу в південних кластерах потрібні максимальна дерегуляція та кредитне стимулювання МСБ. Роль держави тут -- лише щодо розвитку інфраструктурних проєктів, наприклад портів.

Основні принципи створення вільних економічних зон та торгових терміналів у південних розвитку можуть бути запозичені з досвіду Іспанії. Тут вільні економічні сегменти концентруються в околицях великих портових міст, які є важливими вузлами на торгових шляхах між Європою, Азією та Африкою. Ці острівці підприємницької активності включають в себе вільний митний простір, склади без обмежень, промислові зони, технологічні парки та спеціалізовані торгові зони. Економічний розвиток таких територій здійснюється не державними органами, а консорціумом компаній, які формують основний промислово-торговельний кластер.

Кластерний економічний розвиток сприяє формуванню напрямку для інновацій, підвищенню експортних можливостей, інтеграції держави в глобальні технологічні та торговельні мережі, а також створенню нових робочих місць.

Безумовно, для стимулювання української економіки слід використовувати не лише географічні кластери, але й спеціалізовані технологічні та інноваційні кластери.

Старі територіально-виробничі комплекси економіки УРСР формувалися за принципами протокластерної організації, заснованої на плановій економіці, а не ринкових механізмах. У 90-х роках минулого століття виникло завдання перевести ці комплекси на ринкові основи та адаптувати їх до умов вільної конкуренції. Однак під час великої приватизації ці кластери були безжально "розділені" між різними олігархічними фінансово-промисловими групами.

Яскравим прикладом успішного функціонування промислового кластера є авіаційно-алюмінієвий комплекс. Він включав у себе транспортування бокситів морським шляхом, їх подальшу переробку на Миколаївському глиноземному заводі, виробництво алюмінію та алюмінієвих сплавів на Запорізькому алюмінієвому комбінаті, а врешті-решт -- виготовлення літаків на підприємствах "Антонова". Цей кластер вирізнявся високим рівнем мультиплікації доданої вартості, оскільки враховував весь ланцюг -- від бокситів до літаків. Енергетичну підтримку йому забезпечували Запорізька атомна електростанція та ДніпроГЕС. Однак сьогодні цей кластер фактично не існує. Запорізький алюмінієвий комбінат був знищений ще до початку війни, "Антонов" переживає складні часи і не має змоги випускати літаки, а під час конфлікту були окуповані Запорізька АЕС та пошкоджено ДніпроГЕС. Таким чином, відсутні як джерела енергії, так і потужності для переробки сировини та високотехнологічного виробництва.

Це тим більше посилює важливість запуску тих кластерів розвитку, де ймовірність технологічних ланцюжків доданої вартості ще зберігається.

Цей літієвий промисловий кластер представляє собою технологічний ланцюг, що охоплює процеси видобутку літію, виробництва літієвих акумуляторів на Запорізькому акумуляторному заводі, а також виготовлення електромобілів у співпраці з провідними світовими автовиробниками. Важливо, щоб дозволи на видобуток українського літію та графіту надавалися лише за умови, що сировина буде перероблена, а готова промислова продукція буде виготовлена на території країни.

Аналогічно, титановий кластер буде функціонувати, коли процес видобутку сировини буде інтегрований з виробництвом металевого титану та продукції, виготовленої з цього матеріалу.

Урановий кластер відкриває можливості для України інтегруватися в глобальні технологічні мережі, що стосуються виробництва ядерного пального та ТВЕЛ для наших атомних електростанцій.

В Україні найбільший потенціал у майбутньому має біотехнологічний кластер, що охоплює переробку сільськогосподарських ресурсів та виробництво біопального, рослинних білків, ізолятів, біодобавок, комбікормів та продуктів харчування. Цей кластер також інтегрує сільськогосподарське машинобудування, хімічну промисловість та наукові дослідження.

Головним є те, щоб усі ці кластери розвивалися в умовах конкуренції, адже кластерна структура економіки передусім створює творчий конкурентний простір. Однією з форм такого середовища є концепція технологічних парків, що виникають на стику науки, освіти та промисловості.