Експерти аналізують тест на медіаграмотність та російську культуру як приховану загрозу.
"ДМ" проаналізував і розібрав теми, які обговорюють на початку тижня.
Огляд новин та матеріалів від "Детектора медіа".
Привіт! Це Марина Леончук, менеджерка з комунікацій компанії "ДМ". Рада бути на зв'язку!
7 жовтня в Україні відбувся третій Національний тест на медіаграмотність, який цього року викликав значно більший інтерес, ніж у попередні два роки. Під час тестування кількість одночасних учасників настільки зросла, що це призвело до тимчасового збою в роботі веб-сайту Національного проєкту з медіаграмотності "Фільтр". У соціальних мережах користувачі активно ділилися результатами своїх тестувань, демонструючи високі досягнення. У перший день тест пройшли близько 200 тисяч осіб, а десятки великих і малих компаній підтримали інформаційну кампанію, закликаючи українців взяти участь. Серед промоутерів були також зірки шоу-бізнесу та блогери. Однак технічні збої та окремі питання викликали певну критику. MediaSapiens звернувся до фахівців у сфері медіа, щоб дізнатися про переваги тесту, його недоліки та можливості для покращення в майбутньому.
Культура виступає не лише як джерело натхнення, але і як інструмент для пропаганди та агресії. У своєму новому дослідженні "Постріли любові" Любов Цибульська, засновниця та колишня керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, разом зі своєю командою демонструє, як Росія систематично використовує музику, літературу та інші культурні елементи для формування світової громадської думки та підготовки основи для своїх агресивних дій: "Спочатку завойовують серця, а потім підкорюють території", -- зазначає Цибульська. Яким чином здійснюється цей культурний вплив і як Україні протистояти йому, дізнавалася Ольга Чорна. Росія використовує культуру як засіб м'якої сили, маніпулюючи сприйняттям своєї політики через мистецтво, музику та літературу. Це не просто випадковий процес, а ретельно спланована стратегія, що має на меті створення позитивного іміджу Росії та її втручання у внутрішні справи інших країн. В інтерв'ю розглядалися стратегії та механізми дії російської "м'якої сили" у світі, руйнування окупантами української ідентичності на захоплених територіях та можливості протидії з боку України.
У своєму новому фільмі "Реал" режисер Олег Сенцов демонструє війну в її справжньому обличчі, далекому від героїчних наративів, які часто можна побачити у звичайних кінотеатрах. Він поринає у жахливу реальність окопів, вибухів та непередбачуваних моментів бою, зафіксовану камерою GoPro. Це не просто зображення подій, а відчуття, яке важко передати словами. Саме тому глядачі залишаються в полоні емоцій, адже фільм являє собою один безперервний кадр. "Це не Голлівудський стиль, де все виглядає красиво. Тут ти біжиш, не знаєш, куди йдеш, немає зв'язку, і від цього залежить життя", -- зізнався Сенцов після показу, згадуючи, як пів року потому, переглядаючи знятий матеріал, він хотів його видалити, вважаючи, що це нікому не цікаво. Що ж змусило його змінити думку і показати цей матеріал? Додаткові відповіді та деталі можна знайти у статті Дмитра Десятерика "Якби люди знали всю правду про війну, то вони були б дуже засмучені".
Пропоную вам ознайомитися з ще одним матеріалом Дмитра Десятерика, присвяченим восьмому фестивалю "Київський тиждень критики". 17 жовтня відбулася церемонія нагородження сьомої Національної премії кінокритиків "Кіноколо", яка транслювалася в прямому ефірі телеканалом "Суспільне Культура". Ця премія, започаткована у 2018 році, отримала свою назву на честь журналу "Кіноколо", що виходив у 2002-2008 роках і нещодавно був відновлений. Дмитро поділився своїми думками щодо події, зазначивши: "Схоже, що очікуваний крах української кіноіндустрії та подальша відсутність нових фільмів не настали, або принаймні затрималися. Незважаючи на війну та шкідливу культурну політику держави, українські кінематографісти продемонстрували свою витривалість та креативність". Деталі можна знайти за посиланням.
Ось огляд, підготовлений моєю колегою Марією Спалєк, стосовно двох нових серій, присвячених війні: "Евакуація" на каналі "2+2" та "Потяг" на "1+1 Україна". Якщо підсумувати в кількох словах, то основна вимога до воєнних драм про Україну сьогодні — це реалістичність подій і достовірність персонажів. Цю умову вдалося виконати лише в одному з серіалів. Проте, навіть якщо зображення війни не завжди відповідає дійсності, варто продовжувати створювати такі кінопроєкти.
У повній залі Будинку кіно відбулася прем'єра фільму-розслідування "Тіні на лівому березі" від команди The Kyiv Independent. Фільм авторства Данила Мокрика про колишній відділок поліції в селищі Горностаївка на лівобережжі Дніпра в Херсонській області, який росіяни перетворили на катівню для цивільних українців, що опинилися в окупації. Юлія Лавришин також подивилась цей фільм. Пише, що стрічка розкриває моторошні історії терору на окупованій Херсонщині. Один із ключових епізодів -- убивство росіянами 28-річного ветерана АТО Руслана Руснака (його мама особисто прийшла на прем'єру). А історії інших зниклих безвісти, закатованих людей, а також свідчення очевидців нагадують, що залишити ці території під контролем Росії означає приректи українців на подальший терор. Але притягнути до відповідальності воєнних злочинців наразі практично неможливо, як і потрапити на місце злочину та провести нормальне розслідування. Поки лівий берег окупований, усе, що відбувається там, -- ніби суцільний морок жаху, відчаю та невідомості. Чому цей фільм такий важливий для іноземної аудиторії і які таємниці розкрив його автор -- з'ясовувала моя колега Юлія Лавришин, відповіді опублікувала в матеріалі про фільм, який, без перебільшень, приводить до тями.
Залишаю тут посилання на статтю моїх колег з "Антоніни". Вони вже багато років займаються аналізом різноманітних конфліктів у кінематографі та рекламній сфері, і іноді можуть передбачити можливі скандали ще до їх виникнення. Нещодавно вийшов трейлер очікуваного фільму "Малевич", і хоча ніхто не чекав на скандал, він може виникнути. Тож Антоніна вирішила пояснити, які є шанси, що "Малевич" потрапить у центр міжнародного скандалу і чому це може статися. В короткому викладі — через расизм. А якщо заглибитися, то вона запросила до розгляду цю тему і детально описала проблему в новій статті в рубриці "Кіно". Антоніна попросила режисерку Дар'ю Онищенко пояснити, що вона мала на увазі, коли зображала білу людину, покриту чорною фарбою (blackface — театральний грим, що здобув популярність у США на початку 20-го століття, але майже зник у 60-х з початком боротьби афроамериканців за свої права). Для багатьох культур це вважається вкрай неприйнятним. Тому ці кадри в кінці трейлера трохи збентежили Антоніну. Ось тут ви знайдете відповідь мисткині.
Дякую, що дочитали цього листа до кінця.
Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті "Детектор медіа". Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди -- мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.
Вашим комунікаційним менеджером є Марина Леончук з компанії "ДМ".
