Чому Трамп здобув перемогу і які загрози тепер нависли над Україною?

Повернення Дональда Трампа до Білого дому з "жахливої" ймовірності перетворилося на жорстку реальність. "Найкращому президенту" в історії США не завадили звинувачення його опонентів у некомпетентності, самозакоханості, авторитаризмі й навіть фашизмі. Так само, як і численні проблеми з правосуддям.

Детальний аналіз причин, що дали змогу Трампу повернутися на Пенсильванія авеню, ще попереду, коли стане відомим увесь масив виборчої статистики. Зокрема те, наскільки йому вдалося розвалити виборчу коаліцію демократів, збільшивши свою підтримку серед чорних чоловіків, іспаномовних і молодих американців. Так чи інакше Трамп здобув украй переконливу перемогу над Камалою Гарріс попри дуже напружену передвиборчу боротьбу. Порівняно з 2016 роком він набрав більшість голосів у загальнонаціональному масштабі. До свого політичного "кошика" Трамп може також додати впевнену перемогу республіканців у сенатських перегонах. Остаточний розклад сил у Палаті представників іще невідомий, але й тут республіканці мають шанс утримати більшість.

Вже сьогодні очевидно, що "феномен Трампа" не є простим випадковим явищем, яке можна пояснити лише особливостями виборчої системи Сполучених Штатів або помилками опонентів на виборах, як, наприклад, недоречна заява Джо Байдена про те, що прихильники Трампа - це "сміття".

Успіх "системи" Дональда Трампа віддзеркалює політичну, соціальну та культурну поляризацію американського суспільства на основі глибоких соціально-економічних зсувів.

Тривають суттєві демографічні трансформації: відбувається зміна етнорасового розподілу серед населення; нові покоління американців, такі як мілленіали та покоління Z, все більше впливають на життя країни; посилюється присутність іммігрантів. Це, в свою чергу, призводить до змін у складі виборців як в окремих штатах, так і в країні в цілому.

Ці процеси відбуваються на фоні значних структурних трансформацій в економіці США. Процес деіндустріалізації триває, що призводить до занепаду цілих секторів. Як наслідок, посилюється фрагментація суспільства, розділяючи його на тих, хто скористався перевагами "нової економіки" (наприклад, працівники в галузі ІТ, інноваційних технологій та сервісного сектору, які зосереджені у великих міських агломераціях), і тих, хто залишився на периферії соціально-економічного життя. Розрив у доходах всередині американського суспільства зростає, традиційні соціальні "ліфти" працюють неефективно, і в результаті нові еліти разом з основною масою населення існують у паралельних реальностях, сприймаючи різні соціальні та культурні цінності.

Основою політичного успіху переможця нинішніх президентських виборів стало його здатність вчасно вловити настрої невпевненості й страху серед свого ключового виборчого контингенту. Цей контингент складається здебільшого з представників нижчих верств середнього класу — білих американців без вищої освіти, які надзвичайно чутливо реагують на зміни у своєму звичному житті та на загрози "традиційним цінностям" з боку ліберальних еліт. Надзвичайно багатий Трамп вміло сформував образ аутсайдера, ставши голосом глибинної, "справжньої" Америки, пропонуючи спрощені та демагогічні, але зрозумілі рішення на важливі для них питання, такі як обіцянка швидко подолати інфляцію. Нещодавно до цього додався наратив про "політично вмотивовані переслідування", який ще більше зміцнив емоційний зв'язок між кандидатом і його прихильниками.

Дозволю собі зацитувати аналітиків опозиційної до Трампа CNN, які спробували визначити, в чому полягає його привабливість для частини виборців: "Якщо ідеологія міських мешканців [Сполучених Штатів] майже не відрізняється від громадян Лондона, Парижа чи Берліна, у великій серединній Америці досі живе дух першовідкривачів. Тут зброя, Бог і традиційні білі цінності визначають культуру й підживлюють симпатію консервативних євангелічних виборців до експрезидента. Саме тут лозунги Трампа "Зробити Америку знову великою" та "Америка понад усе" в зовнішній політиці мають резонанс. Той факт, що його поведінка й політика спричиняють відразу в поміркованих і лібералів зі східного та західного узбережжя й у ЗМІ, тільки збільшує популярність Трампа".

Під час виборів йому вдалося не лише мобілізувати свою базу, а й мотивувати тих виборців, які зазвичай не беруть участі в голосуванні, але поділяють його погляди. З іншого боку, Камала Гарріс, вочевидь, не зуміла перетягнути на свій бік республіканців, яким Трамп не подобається, але які не готові підтримати політичних опонентів. Більшість американських виборців надає перевагу колишньому президенту у вирішенні пріоритетних для них питань -- економіки й імміграції.

На користь Трампа зіграла своєрідна ностальгія американського загалу за рівнем життя за його каденції, тобто в період до ковідної пандемії. Демократам не допомогли аргументи з посиланнями на позитивні макроекономічні показники й посилення лідерства США у світовій економіці, істотне зниження рівня інфляції, ухвалення важливих законів в інтересах американських робітників і середнього класу. Всі вони нівелювалися невдоволенням американців стосовно підвищення цін на базові товари, пальне та житло. Переважна більшість американців вважає, що ситуація в країні є поганою й США розвиваються в невірному напрямку: ці настрої відповідають украй песимістичній, майже апокаліптичній риториці передвиборчих виступів республіканського кандидата.

Трамп зумів максимально використати імміграційну кризу на політичній арені, перетворивши її на ключовий елемент своїх атак на Гарріс, яку Байден призначив відповідальною за вирішення проблем у цій сфері. Він активно просував ідею, що чинна адміністрація несе пряму відповідальність за кризу, яка проявилася у зростанні кількості нелегальних іммігрантів та хаосі на кордоні. Протягом кампанії Трамп і його команда постійно підживлювали негативні настрої американців, використовуючи образливі і ксенофобські висловлювання, а також поширюючи неправдиву інформацію про іммігрантів. Велика частина населення США підтримує плани Трампа щодо масових депортацій нелегальних іммігрантів.

Доводиться також констатувати, що не виправдала себе стратегія демократів перетворити наступні вибори на референдум щодо особистості та політики Трампа, наголошуючи на загрозах, що їх становитиме його повернення до влади для американської демократії, її інституцій та індивідуальних свобод громадян, із акцентом на подальше обмеження "репродуктивних прав" жінок. Демократи також доклали помітних зусиль, аби скомпрометувати інтелектуальну дієздатність самого Трампа, показати його як психічно неврівноважену, непередбачувану людину, яка не відповідає вимогам щодо посади президента США, на відміну від Гарріс, яку намагалися представити як носія змін, представника нової когорти політичних лідерів.

Гадаю, що вже найближчий час після інаугурації нового президента (20 січня 2025 року) покаже, чи справді, як стверджують політичні опоненти, програма нової каденції Трампа визначатиметься ультраконсервативними й авторитарними ідеями, сформульованими в "Проєкті 2025" -- документі, що його підготував близький до Трампа консервативний "мозковий центр" Heritage Foundation. Так само буде зрозуміло, чого реально варті його фрази про "президенство помсти", бажання "побути диктатором один день" і протистояти "внутрішнім ворогам".

Не менш важливим є питання, наскільки американські демократичні інституції зможуть ефективно протистояти авторитарним тенденціям Трампа, який повертається до влади з більшими ресурсами та ще більшою агресивністю, ніж у 2016 році, якщо ці побоювання здійсняться. Велику роль у цьому процесі відіграє новий склад Конгресу США. Ключовим аспектом є те, чи залишиться так зване роздільне правління, за якого хоча б одна з палат Конгресу опиниться під контролем опозиційної партії.

Тих, хто, як ми, спостерігає за драмою американських виборів іззовні, звісно, переважно цікавить, якою буде зовнішня політика старого нового президента США та як вона позначиться на Україні.

На даний момент відповідь на це питання може бути лише приблизною, оскільки основна мета зовнішньополітичних заяв Трампа полягала в різкій критиці чинної влади та просуванні тези: "Якби я був на місці президента, такого жаху не сталося б". Коли йдеться про формування зовнішньої політики нової адміністрації, слід враховувати, що президент має схильність діяти на основі емоцій, особистих вподобань та інтуїції, часто ігноруючи думки фахівців. Цей аспект стає ще більш значущим у порівнянні з його першим терміном, адже нині в його оточенні майже немає досвідчених "дорослих" людей, які могли б вплинути на його рішення.

Спробуємо оцінити, як нині виглядають позиції новообраного президента щодо ключових аспектів зовнішньої політики. Для цього звернемося до висловлювань самого Трампа, а також до думок кандидата на пост віцепрезидента Джеймса Венса, який часто виконує роль інтерпретатора думок президента. Не менш важливим джерелом є детальна стаття в авторитетному журналі Foreign Affairs від Роберта О'Браєна, останнього радника з національної безпеки Трампа, якому, за прогнозами, можуть бути запропоновані посади державного секретаря або міністра оборони у новій адміністрації.

Для загальної характеристики зовнішньої політики дедалі частіше використовується лозунг "Мир завдяки силі", який має нейтралізувати звинувачення політичних суперників в опортунізмі та ізоляціонізмі Трампа. Так, О'Браєн пише, що в основі політики Трампа -- повернення до реалізму згідно з постулатом президента Ендрю Джексона: "Будь зосередженим і сильним, коли цього вимагають обставини, але уникай зайвих дій".

Зовнішня політика Сполучених Штатів залишатиметься зосередженою на Китаї. У порівнянні з адміністрацією Байдена, Трамп має намір вжити більш жорстких заходів для розділення американської та китайської економік. Серед можливих кроків — введення 60-відсоткового мита на китайські товари (такі тарифи Трамп розглядає як потужний інструмент для ведення переговорів) та посилення контролю за експортом. На відміну від попередніх висловлювань Трампа, які можна було інтерпретувати як відмову від зобов'язань щодо захисту Тайваню, радник О'Браєн говорить про підтвердження цих зобов'язань, але підкреслює, що це має бути пов'язано зі збільшенням оборонних витрат Тайваню.

Основним акцентом політики на Близькому Сході є застосування максимального тиску на Іран шляхом посилення санкцій, що стосуються його нафтогазової промисловості. Обмеження впливу Ірану вважається вирішальним фактором для розв'язання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Підтримка Ізраїлю залишається стабільною та незмінною.

Ключовим питанням для України є подальший розвиток трансатлантичних відносин. Наприкінці президентських виборів нова команда переможця вжила заходів, аби спростувати звинувачення у нібито ізоляціоністських тенденціях та недостатній увазі до союзницьких зв’язків: "Америка понад усе не означає, що Америка залишиться наодинці". Венс чітко заявив, що адміністрація Трампа дотримуватиметься своїх зобов'язань перед НАТО. Водночас нове керівництво наполегливо вимагає від союзників по НАТО збільшення їхнього внеску в зміцнення військової спроможності Альянсу. За словами О'Браєна, "безпека Європи з боку США залежить від того, наскільки Європа виконуватиме свої обов'язки", включаючи підтримку України. Він також висловився за терміновий прийом нашої країни до ЄС, але нічого не зазначив про можливість вступу до НАТО.

Європейські партнери, окрім скорочення обсягів безпекового співробітництва та зменшення залученості США в НАТО, також стурбовані можливим відновленням торгових конфліктів і новими тарифними війнами. Сам Дональд Трамп "прозоро" натякав на це у кількох своїх промовах.

Тепер перейдемо до теми України. Розглядаючи різноманітні, часто суперечливі, висловлювання Трампа та його найближчих радників, можна дійти до таких висновків.

Чи не вперше команда Трампа під час інтерв'ю Венса каналу CBS фактично визнала, що мало місце вторгнення Росії в Україну (Трамп так і не відмовився публічно від своїх попередніх слів про "геніальне" рішення Путіна захопити Донбас). При цьому він наголосив, що Путін є супротивником, але не ворогом: США не перебувають у стані війни з Росією. Зауважимо, що, попри дуже жорстку характеризацію російського диктатора, і чинна адміністрація також неодноразово підкреслювала, що вона не перебуває в стані війни з Росією, яку у Стратегії національної безпеки США визначено як "загрозу".

Трамп вважає, що витрати США на підтримку України є занадто великими, тому істотне зменшення цих витрат виглядає цілком ймовірним, особливо з огляду на настрої республіканців у Палаті представників. Обраний президент виступає проти безкоштовної допомоги, і не виключає, що вона може бути надана у формі кредитів або за умови фінансування з боку європейських держав, як зазначає О'Браєн.

Центральною частиною "плану миру для України" від Трампа є досягнення закінчення війни шляхом переговорів української та російської сторін. Він регулярно ухиляється від обговорення параметрів плану. За нього це зробив усе той же Венс: припинення вогню, демілітаризована зона по лінії зіткнення, фактичне продовження російської окупації загарбаних територій, невступ України до НАТО. Мали рацію ті західні аналітики, які назвали пропозиції, озвучені Венсом, "планом Путіна" -- настільки він суперечить національним інтересам України.

Я вважаю, що Трамп прагнутиме вжити всіх можливих заходів, аби завершити конфлікт в Україні за будь-яких обставин, не звертаючи уваги на наші труднощі чи довгострокові стратегії. Йому вкрай важливо отримати свободу дій у відносинах із Китаєм та в питаннях внутрішньої політики США. В такій ситуації військова підтримка України може опинитися в ролі заручника "миротворчих" ініціатив нового президента.

Таким чином, повернення Трампа на пост президента США створює для України реальні ризики: він не вірить у можливість перемоги України, а надто не докладатиме надзусиль для її досягнення. Чи можуть вплинути на його поведінку такі фактори, як небажання виглядати в очах американців і світу "слабаком" чи "посіпакою Путіна", а також китайський слід у війні Росії проти України? Цього не можна виключити, але й не можна передбачити, враховуючи волатильність Трампа.

Стосунки з новим президентом та його командою великою мірою залежатимуть від готовності української сторони пропонувати свої рішення для термінових викликів і зміцнювати внутрішню складову "плану перемоги". На порядку денному двосторонніх відносин також залишиться питання реформ, зокрема, ефективної боротьби з корупцією. Ця проблема набуває особливого значення, оскільки використовується як потужний аргумент для тих, хто намагається виправдати зменшення допомоги Україні з боку США. Існує ймовірність, що в Києві хтось сподівається на зниження уваги Вашингтона до питань демократичного розвитку України — від свободи слова до незалежності судів і антикорупційних органів. Проте, навіть якщо для адміністрації Трампа демократичні аспекти двосторонніх відносин будуть менш пріоритетними, ніж для його попередника, можна з упевненістю стверджувати, що будь-які помилки з боку Києва можуть бути використані проти України.